Найбільш поширеними підставами для скасування рішень Бершадського районного суду як суду першої інстанції в 2011 році по цивільних справах було те, що суд неповно з’ясовував обставини, що мають значення для справи, вирішував питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Так, 02 листопада 2011 року колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області було розглянуто апеляційну скаргу Т. на рішення Бершадського районного суду від 25 серпня 2011 року у справі за позовом Т. до приватного акціонерного товариства «Б» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Апеляційною інстанцією було прийнято рішення, яким частково задоволено апеляційну скаргу Т. та скасовано рішення Бершадського районного суду відповідно до ст. 309 ЦПК України через невідповідність висновків суду обставинам справи і допущення судом порушення норм матеріального права з ухваленням нового рішення згідно ч.2 ст. 314 ЦПК України.
Також 13.09.2011 р. колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області було розглянуто апеляційну скаргу акціонерного товариства З. на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13.07.2011 р. у цивільній справі за позовом П. до голови спілки співвласників майнових паїв товариства з обмеженою відповідальністю - Б. про витребування майна в натурі із пайового фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Апеляційну скаргу акціонерного товариства З. було задоволено, а рішення Бершадського районного суду було скасовано з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення про відмову у задоволенні позову П. до голови спілки співвласників майнових паїв товариства з обмеженою відповідальністю - Б. про витребування майна в натурі із пайового фонду товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ст. 309 ЦПК України через неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: задовольняючи позов П. до голови спілки співвласників майнових паїв Б., суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки зазначеного товариства ( спілки співвласників), яке не було залучено до участі у справі, та вирішення питання про виділення майнового паю в натурі є виключною компетенцією товариства, а тому суд вийшов за межі своїх повноважень, виділивши П. частку майна згідно структури пайового фонду товариства з обмеженою відповідальністю.
06.10.2011 року колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області скасовано рішення Бершадського районного суду від 28.02.2011 року за позовом М. до банку про визнання недійсним кредитного договору та ухвалено нове рішення, яким в позові М. до банку про визнання недійсним кредитного договору відмовлено, оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законів та підзаконних актів.
Також в 2011 році мало місце скасування апеляційною інстанцією рішень по цивільних справах Бершадського районного суду через порушення правил підсудності.
Так, 09.08.2011 р. колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області розглянуто апеляційну скаргу представника банку на ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 13.04.2011 р. про відкриття провадження у справі за позовом М. до банку ( м. Київ) про визнання недійсним частини кредитного договору та зміну умов договору. Апеляційною інстанцією скасовано ухвал Бершадського районного суду у даній справі про відкриття провадження через порушення судом першої інстанції правил підсудності, так як позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням.
Що стосується справ про адміністративні правопорушення, то у 2011 році, а саме: 25.01.2011 року апеляційною інстанцією за апеляційною скаргою гр. Д було скасовано лише одну постанову Бершадського районного суду від 15.11.2010 року, якою адмінпровадження по справі закрито відносно гр. К за ст. 124 КУпАП через порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: через ненаведення доказів, на яких ґрунтується висновок суду. Апеляційною інстанцією було постановлено нове рішення у даній справі, яким гр. К визнано винним у скоєнні адмінправопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і в зв’язку із закінченням строку притягнення К. до адмінвідповідальності, передбаченого ст. 38 КУпАП, провадження по справі відносно К. закрито.
Що стосується справ адміністративного провадження, то в 2011 році в основному до апеляційної інстанції оскаржувались рішення Бершадського районного суду як суду першої інстанції щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В цілому рішення Бершадського районного суду по даній категорії справ залишались апеляційною інстанцією без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Постанови Бершадського районного суду по даній категорії справ, які стосувались перерахунку та виплати державної та додаткової пенсій відповідно до ст. ст. 50,54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» апеляційною інстанцією частково змінювались шляхом виключення з резолютивної частини постанови абзацу «зобов’язати управління Пенсійного фонду у Бершадському районі Вінницької області виплачувати М. основну та додаткову пенсії у відповідності до ст.ст. 50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту припинення права на таку виплату».
Особливу увагу слід приділити аналізу оскаржених, скасованих і змінених судових рішень Бершадського районного суду у2011 році у кримінальних справах.
Відповідно до діючого законодавства: Апеляційний суд Вінницької області є апеляційною інстанцією з перегляду кримінальних справ, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ є касаційною інстанцією з перегляду кримінальних справ.
Суд касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок, ухвалу чи постанову з підстав, визначених у ст. 398 КПК, а при вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 ст. 398 КПК, суд касаційної інстанції керується статтями 368-372 КПК, в яких конкретизовано ці підстави. Слід зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 398 КПК у зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи може бути скасований або змінений тільки вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції. Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого (ч. 4 ст. 398 КПК).
Статтею 398 КПК для зміни вироку, ухвали, постанови встановлено такі ж підстави, що й для їх скасування. Судові рішення змінюються у зв’язку з: пом’якшенням призначеного покарання; зміною кваліфікації дій засуджених через застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин; необґрунтованим призначенням додаткового покарання, конфіскацією майна тощо; неправильним вирішенням цивільного позову в кримінальній справі.
У зв’язку з пом’якшенням призначеного покарання вироки змінюються у тих випадках, коли суд першої інстанції недостатньо врахував обставини, які пом’якшують покарання, а також коли не було застосовано ст. 69 Кримінального кодексу України (далі - КК) за наявності підстав для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК вирок підлягає скасуванню або зміні, якщо органи досудового слідства чи суд допустили істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Розрізняють дві групи таких порушень: до першої належать ті, істотність яких визначається судом і залежить від конкретних обставин справи, при їх виявленні вирок може бути скасовано або змінено; другу групу становлять порушення, які тягнуть обов’язкове скасування вироку, тобто є безумовними підставами для цього.
Безумовні підстави для скасування судових рішень визначені у ч. 2 ст. 370 КПК.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 370 КПК України розгляд справи незаконним складом суду першої інстанції є підставою для скасування вироку. У судовій практиці склад суду визнається незаконним, якщо: увесь його склад або хоча б один із суддів не міг брати участі в розгляді справи у зв’язку з наявністю обставин, зазначених у статтях 54, 55 КПК; судове рішення підписане суддею, який не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2, 3 ст. 17 КПК; у складі суду є особи, які не призначені в законному порядку, наприклад народний засідатель іншого суду або суддя, строк повноважень якого закінчився; у складі суду є особа, яка бере участь у судовому розгляді не з початку (за винятком випадку, зазначеного в ст. 259 КПК).
Статтею 59 Конституції проголошено право кожного на правову допомогу та на вільний вибір захисника своїх прав. Якщо справу розслідувано або суд розглянув її без участі захисника, коли відповідно до ст. 45 КПК його участь є обов’язковою, вирок підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням права на захист обвинуваченого, підсудного (п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК).
Так, 19.01.2011 року Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок, постановлений Бершадським районним судом 25.11.2010 року щодо К., засудженого за ч.2 ст.186 КК України. В апеляції захисника засудженого порушувалося питання про пом’якшення призначеного покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зі звільненням засудженого К. від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України
Відповідно до вимог ст. ст. 21, 22, 45 КПК України обвинуваченому забезпечується право на захист, участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства у справах про злочини осіб, які через свої психічні вади не можуть реалізувати своє право на захист, є обов’язковою. Дані вимоги закону під час провадження досудового слідства були не виконані, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Зокрема слідчим не було зібрано усі необхідні дані, які характеризують особу обвинуваченого та мають значення для правильного вирішення справи. Так, відповідно до облікової картки Саранського РВК та виписного епікризу № 738, К. визнаний непридатним до військової служби внаслідок «легкої розумової відсталості». Засудивши К. до чотирьох років і шести місяців позбавлення волі, суд допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону, оскільки не врахував, що під час досудового слідства обвинувачений К. в силу свого психічного стану не міг реалізувати своє право на захист та не був забезпечений захисником, що стало підставою для скасування постановленого у справі вироку з направленням справи на додаткове розслідування прокурору Бершадського району Вінницької області.
Відповідно до змісту ст. 46 КПК підозрюваний, обвинувачений, підсудний має право відмовитися від захисника у будь-якій справі. Однак, відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК, може бути прийнята лише у разі, коли вона обґрунтована мотивами, які особа, котра проводить дізнання, слідчий або суд визнають такими, що заслуговують на увагу. Але і в цьому випадку захисник замінюється іншим.
Відмову від послуг призначеного захисника потрібно відрізняти від випадків, коли особа вимушено заявляє таке клопотання. Відмову від послуг захисника можна визнати добровільною лише тоді, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний реально мають змогу скористатися його допомогою. Розслідування чи розгляд справи без участі захисника, коли відмова від нього була вимушена, є істотним порушенням права на захист.
Згідно з ч. 2 ст. 19 КПК особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в установленому процесуальним законом порядку.
Особами, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, необхідно вважати тих, хто не розуміє чи погано розуміє таку мову і не може вільно розмовляти нею. При цьому слід мати на увазі, що питання про забезпечення перекладачем має вирішуватися не тільки за клопотанням про це, а й з урахуванням рівня освіти обвинуваченого, його розвитку та інших обставин, які свідчать про те, що він без перекладача повною мірою не може здійснювати своє право на захист.
Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК є безумовною підставою для скасування вироку.
У судовій практиці вважаються також істотними порушеннями закону, що тягнуть скасування вироку, випадки, коли: справу розглянуто без участі перекладача, якщо захисник підсудного не володіє мовою, на якій провадиться судочинство у справі; обвинувальний висновок, який вручили підсудному, не перекладено на мову, якою він володіє.
Потрібно зазначити, що перекладач повинен вільно володіти мовою судочинства та рідною мовою підсудного. Судді й учасники судового процесу не можуть одночасно бути й перекладачами, оскільки закон не допускає сумісництва таких процесуальних функцій. Якщо зазначене порушення було допущено, вирок має бути скасовано.
Згідно зі ст. 262 КПК розгляд справ у суді першої інстанції відбувається за участю підсудного, явка якого до суду є обов’язковою. Додержання вимоги закону про особисту участь підсудного у розгляді справи має забезпечити суду можливість безпосередньо заслухати його показання і доводи, спрямовані на спростування чи пом’якшення обвинувачення, перевірити й оцінити їх у сукупності з іншими доказами та винести законне й обґрунтоване рішення. Розгляд справи за відсутності підсудного порушує його право на захист та відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 370 КПК є безумовною підставою для скасування вироку.
У ст. 262 КПК передбачено лише два винятки, коли розгляд справи можливий за відсутності підсудного: підсудний перебуває за межами України й ухиляється від явки до суду; справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов’язковою.
Відповідно до ст. 322 КПК вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті, в якій у цей час можуть бути лише судді, які входять до складу суду в розглядуваній справі. Таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій незалежності суддів при розгляді й вирішенні кримінальної справи, а також необхідною умовою вирішення усіх питань, пов’язаних із постановленням законного й обґрунтованого вироку. Порушення таємниці наради суддів відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК є істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку.
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 27 грудня 1985 р. № 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (з подальшими змінами), у п. 20 зазначається, що недодержанням таємниці наради суддів є: складання вироку або його частини поза нарадчою кімнатою суду; не пов’язане з відпочинком залишення нарадчої кімнати одним або всіма суддями (суддею); перебування у нарадчій кімнаті під час наради суддів сторонніх осіб; розголошення висловлюваних у нарадчій кімнаті міркувань.
Безумовною підставою скасування вироку є його непідписання будь-ким із суддів. У такому випадку рішення позбавлено сили акту правосуддя (п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК).
Якщо у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених законом випадках не фіксувався технічними засобами, то вирок суду в усякому разі належить скасувати (п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК). Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону в судовій практиці є також недбале складання протоколу судового засідання, що не дає змогу суду касаційної інстанції використати протокол як джерело доказів та перевірити правильність й обґрунтованість вироку.
Статтею 871 КПК передбачено, що повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду.
Вирок підлягає скасуванню, якщо порушено вимоги закону про обов’язковість пред’явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення (п. 11 ч. 2 ст. 370 КПК).
Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є випадки, коли обвинувачення не було пред’явлено особі, а також пред’явлення непереконливого обвинувачення, зокрема не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки злочину, стаття (її частина) закону, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого, не дано юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів. Такі порушення тягнуть скасування вироку і повернення справи на додаткове розслідування.
Вирок має бути скасовано, якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи не був вручений обвинуваченому (п. 12 ч. 2 ст. 370 КПК).
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК порушення вимог статей цього Кодексу, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом, також є підставами для скасування судового рішення.
Судові дебати й останнє слово підсудного — це самостійні етапи судового розгляду справи, тому поєднання виступу підсудного в судових дебатах з останнім словом до суду не ґрунтується на законі.
Факт відмови підсудного від проголошення останнього слова фіксується в протоколі судового засідання.
Вирок підлягає скасуванню у разі неправильного застосування кримінального закону у випадках, передбачених ст. 371 КПК: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
Зазначені випадки настільки тісно пов’язані між собою, що їх не завжди можна відокремити - неправильне застосування закону є наслідком неправильного тлумачення загальної норми закону або норми закону, що передбачає конкретні ознаки складу злочину. І в свою чергу, неправильне застосування закону нерідко тягне призначення покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
Помилкою є неправильна юридична кваліфікація злочину, внаслідок чого вирок може бути змінено або скасовано як апеляційною, так і касаційною інстанцією. При цьому вони вправі змінити зазначену у вироку кваліфікацію злочину, не застосовуючи закон про більш тяжкий злочин (статті 374, 396 КПК). Змінити вирок при необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин або призначити більш суворе покарання касаційна інстанція не може за жодних обставин. У цьому разі він має бути скасований з направленням справи на новий судовий розгляд і лише за умови, коли з цих підстав внесено прокурором подання або подано скаргу потерпілим чи його представником. Касаційна інстанція повинна скасувати вирок з метою правильної кваліфікації дій засудженого навіть тоді, коли помилкова їх кваліфікація за більш м’яким законом не позначилася на покаранні, оскільки притягнення засудженого до відповідальності за більш суворим законом може мати для нього й більш тяжкі наслідки (призначення іншого виду виправної колонії, неможливість застосування до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо).
Таким чином, закон передбачає право суду як на скасування, так і на зміну вироку внаслідок неправильного застосування закону.
Наприклад, Бершадський районний суд вироком від 18.02.2011 року засудив Г. за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки і 6 місяців. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань визначено Г. остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки і 2 місяці. В апеляційному порядку справа щодо Г. не переглядалася. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 15.09.2011 р. розглянув цю справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Вінницької області. Як зазначено в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду, зі місту постановленого вироку вбачається, що суд, призначивши Г. покарання за вчинення ним нового злочину , всупереч вимогам кримінального закону визначив засудженому основне покарання на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, при цьому не вирішивши питання про призначення йому покарання за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК України, тобто не застосував кримінальний закон, який підлягав застосуванню. За таких обставин вирок у цій справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суду.
Неправильне застосування закону є підставою для скасування рішень суду у тих випадках, коли помилкова кваліфікація дій засуджених потягла неповне дослідження обставин справи.
Так Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01.06.2011 року скасовано вирок Бернадського районного суду від 30.03.2011 року відносно засуджених: П. і М., а справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі в зв’язку із тим, що суд, формулюючи обвинувачення та кваліфікуючі дії засудженого, допустився суперечностей, а саме, в частині наявності у засудженого П. умислу на зберігання канабісу з метою збуту чи зберігання його для власних потреб, тобто через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Неправильне застосування закону може полягати і в недодержанні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, що також тягне скасування вироку на підставі ст. 371 КПК. Це, зокрема: визначення судом покарання за сукупністю злочинів без призначення його за кожний злочин окремо; призначення покарання за злочини, що входять у сукупність, без визначення остаточного покарання; неприєднання (хоча б частково) частини невідбутого покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за новий злочин.
Так, Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області 04.05.2011 року за апеляцією прокурора скасувала вирок від 28.12.2010 року Бершадського районного суду в частині призначення покарання М., котрий засуджений за ст. 185 ч.1 КК України до штрафу в розмірі 1200 гривень через порушення вимог ч.3 ст. 78 КК України та не призначення М. остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, оскільки засуджений М. вчинив вказаний злочин в період іспитового строку, встановленого вироком Ленінського райсуду м. Вінниці від 06.08.2007 року за ст. 309 ч.2 КК України, яким М. був засуджений до трьох років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на три роки. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області призначила М. покарання за ч.1 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі та відповідно до ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Ленінського райсуду м. Вінниці від 06.08.2007 року і остаточно призначено М. покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанова від 24 жовтня 2003 р. № 7) звернув увагу судів на необхідність суворої індивідуалізації покарання і, зокрема, у п. 2 роз’яснив, що з урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Недодержання зазначених рекомендацій призводить до призначення судом покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Таким, згідно зі ст. 372 КПК, визнається покарання, яке хоча й не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок як м’якості, так і суворості (це стосується як основного, так і додаткового покарання).
Так, Апеляційним судом Вінницької області 08.06.2011 року розглянуто кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого Б. на вирок Бершадського районного суду від 01.04.2011 року, в якій захисник Б., посилаючись на пом’якшуючі покарання обставини, просить вирок змінити та пом’якшити призначене засудженому покарання, застосувавши ст. 75 КК України. Суд першої інстанції, встановивши всі обставини, які пом’якшують покарання, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, призначив Б. покарання у виді позбавлення волі. Однак, недостатньо врахував те, що Б. вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину визнав, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував заподіяну шкоду, позитивно характеризується. За таких обставин колегія суддів Ухвалою апеляційного суду від 08.06.2011 року змінила вирок Бернадського районного суду від 01.04.2011 року, а саме: на підставі ст. 75 КК України звільнила Б. від відбування призначеного судом покарання з випробуванням строком на три роки.
У випадку призначення занадто суворого покарання апеляційна чи касаційна інстанція змінює вирок, пом’якшуючи покарання. Це можливо як у межах санкції закону, за яким кваліфіковано вчинений злочин, так і з виходом за її мінімальну межу із застосуванням ст. 69 КК за наявності у справі виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. Важливо, щоб ці обставини надавали справі специфічних особливостей, які б свідчили, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший. Але, слід мати на увазі, що коли обставина, передбачена ст. 66 КК як пом’якшуюча покарання, вказана у диспозиції закону як ознака останнього, вона не може вважатися винятковою, оскільки законодавець уже врахував її, визначаючи ступінь відповідальності особи.
Винятковими обставинами у судовій практиці прийнято вважати, наприклад, незначний розмір заподіяної шкоди; неправомірну поведінка потерпілого, яка сприяла вчиненню злочину; вчинення злочину учасником бойових дій або внаслідок збігу тяжких сімейних обставин тощо.
Підставою для скасування вироку є призначення покарання, несправедливого за своєю м’якістю. Відповідно до ст. 397 КПК касаційний суд не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.
Однобічним або неповним є таке дізнання, досудове або судове слідство, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню і доведенню відповідно до ст. 64 КПК; не встановлені обставини, що виключають можливість провадження у справі, передбачені ст. 6 КПК; обставини справи не підтверджуються сукупністю доказів, отриманих згідно із законом.
Гарантією додержання органами досудового слідства вимог ст. 22 КПК є використання всіх джерел доказування та збирання й закріплення кожного доказу в суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. Порушення вимог закону при одержанні доказу виключає використання останнього, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Вироки можуть скасовуватись чи змінюватись апеляційною чи касаційною інстанцією у тих випадках, коли суд першої інстанції не звертає увагу на однобічність і неповноту досудового слідства та в свою чергу неповно досліджує обставини справи, не усуваючи навіть ті недоліки, які можна було б виправити під час судового розгляду справи. З неповнотою або однобічністю досудового чи судового слідства пов’язана невідповідність між викладеними у вироку висновками суду та фактичними обставинами справи (ст. 369 КПК). Вирок суду підлягає скасуванню чи зміні тоді, коли така невідповідність могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.
Порядок повернення справ на додаткове розслідування та підстави для цього визначені у статтях 246, 281 КПК.
Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови від 11 лютого 2005 р. № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» (далі - постанова від 11 лютого 2005 р. № 2) надав судам роз’яснення про те, що постанови місцевих судів про повернення справи на додаткове розслідування й ухвали апеляційних судів щодо них, а також ухвали апеляційних судів, якими скасовано вироки місцевих судів з поверненням справи на нове розслідування чи новий судовий розгляд, у касаційному порядку (визначеному в ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 386 КПК) не переглядаються як такі, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Необґрунтоване повернення справ на додаткове розслідування призводить до тяганини під час їх розгляду й тому є негативним явищем у судовій практиці. Основною причиною скасування ухвал (постанов) суду про повернення справ на додаткове розслідування є помилкові висновки про порушення органами досудового слідства вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи. Якщо ж зазначені порушення дійсно мали місце, суд першої інстанції нерідко безпідставно вважає, що ці недоліки не можна усунути в судовому засіданні, зокрема шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків. За клопотанням сторін суд може дати судове доручення в порядку, передбаченому в ст. 3151 КПК, викликати і допитати нових свідків, провести додаткові чи повторні експертизи, витребувати документи тощо. При цьому судове доручення суд дає лише з метою перевірки та уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства (п. 9 постанови від 11 лютого 2005 р. № 2).
Так, Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16.03.2011 року скасовано постанову Бершадського районного суду від 31.01.2011 року про направлення кримінальної справи про обвинувачення С. за ст. 286 ч.1 КК України прокурору Бершадського району Вінницької області для проведення додаткового розслідування, оскільки, на думку колегії суддів, підстави направлення справи на додаткове розслідування, викладені в постанові суду є надуманими, зокрема мова йде про повторне призначення судово-медичної та авто-технічної експертиз. Порушені, на думку суду першої інстанції права С. при призначенні цих експертиз у відповідності до ст. 197 КПК України усуваються в судовому засіданні шляхом допиту експертів. Виходячи з протоколу судового засідання - вони були допитані і ні в кого з учасників судового процесу не виникло сумнівів стосовно самих експертиз, кваліфікації експертів їх неупередженості та необ’єктивності. Враховуючи, що С. заперечує саме зіткнення транспортних засобів , проведення такої слідчої дії як відтворення обстановки та обставин події є недоречним. На думку колегії під час розгляду справи необхідно звернути увагу та дослідити протоколи огляду транспортних засобів, зокрема, на протокол огляду автомобіля С. та фото-таблиці до нього, з»ясувавши локалізацію та характер пошкодження цього транспортного засобу. Також більш детально допитати учасників події, включаючи свідків-очевидців цієї події та оцінивши в сукупності зібрані докази.
Таким чином, аналіз даних, отриманих в результаті підготовки узагальнення судової практики з перегляду справ у апеляційному та касаційному порядку, дають підстави для висновку про те, що Бершадський районний суд під час розгляду справ ще допускає порушення вимог кримінального, адміністративного, цивільного та цивільно-процесуального, кримінально-процесуального законодавства, що призводить до постановлення необґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються або змінюються у апеляційній та касаційній інстанціях, тому необхідно детально вивчати причини скасування судових рішень та вжити заходи щодо недопущення в подальшій роботі Бершадського районного суду подібних порушень чи помилок у застосуванні положень матеріального і процесуального права.
Голова Бершадського районного суду КУЙБІДА А.І.
_03_03.png)
