УЗАГАЛЬНЕННЯ справ про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг за 2015 рік.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці конституційні приписи поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки в державному апараті, в органах місцевого самоврядування або об’єднаннях громадян, здійснюють службову діяльність в юридичних особах публічного чи приватного права. Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева приналежність підприємства, організації чи установи, сфера їх діяльності, організаційно-правова форма і форма власності, на підставі яких створені та функціонують ті чи інші юридичні особи. Повною мірою вимога діяти лише в межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений зако­нодавством, поширюється і на тих осіб, які хоча і не належать до службових, але сфера професійної діяльності яких пов’язана з наданням публічних послуг, оскільки надання таких послуг спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків юридичних і фізичних осіб, а результатом їх надання є спричинення на­слідків правового характеру.

Саме з цього виходить закон, коли в частинах 3 та 4 ст. 18 КК дає загальне ви­значення одного з таких видів спеціального суб’єкта злочину, як службова особа, а в розд. XVII Особливої частині КК України об’єднує норми, які встановлюють відповідальність за злочини, вчинювані у сферах як службової діяльності в юридичних особах публіч­ного та приватного права, так і професійної діяльності, пов’язаної з наданням публіч­них послуг. Причому ця відповідальність диференціюється залежно від того, яким саме суспільним відносинам спричиняється шкода зазначеними злочинами, і тому всі вони можуть бути розподілені на чотири групи.

Перша об’єднує злочини у сфері службової діяльності, яка здійснюється тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування і юридичних особах публічного права (статті 364, 365, 368, 3682, 369, 369-2 КК України).

До другої входять злочини, вчинювані у сфері службової діяльності, яка здійснюється лише в юридичних особах приватного права (статті 364-1, 365-1, 368-3 КК України).

Третя група об’єднує злочини, які можуть бути вчинені у сфері службової діяльності, що здійснюється в юридичних особах як публічного, так і приватного права (статті 366, 367, 370 КК України).

Нарешті, до четвертої групи входять злочини, які вчиняються у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (статті 365-2, 368-4 КК України).

Родовим об’єктом усіх цих злочинів є суспільні відносини, які забезпечують нормальну, тобто таку, що відповідає вимогам законодавства, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Безпосереднім об’єктом кожного з цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державного влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приватного права, а також суспільні відносини, які забезпечують нормальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, які пов’язані з наданням публічних послуг.

Переважна більшість діянь, передбачених у розд. XVII Особливої частини КК України, належать до так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності (далі - службові злочини), бо кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК України передбачають відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів (наприклад, статті 132, 137, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 206, статті 210, 238, 271, 284, 351, 371, 373, 375, 423-426 КК України), вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб’єкта, але їх основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини: життя та здоров’я, воля та гідність особи, її виборчі, трудові, інші права та свободи, власність, господарська діяльність, громадська безпека та громадський порядок, авторитет органів влади та місцевого самоврядування, інтереси правосуддя та порядок несення військової служби тощо. Саме тому в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» зазначається, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями, передбаченими в розд. XVII Особливої частини КК, можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів.

У деяких службових злочинах та злочинах у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, обов’язковою ознакою їх складу є предмет злочину: за ст. 366 КК - це офіційний документ; за статтями 368, 369 КК України - хабар, а за статтями 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК України - неправомірна вигода.

Об’єктивна сторона злочинів, передбачених у розд. XVII, характеризується певними ознаками: одні з цих злочинів (статті 364, 364-1, 365-2, 367 КК України ) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності; інші (статті 365, 365-1, 366, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370 КК України) - лише шляхом активної поведінки - дії.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони будь-якого службового злочину (за винятком передбачених частинами 1 і 2 ст. 368-3, статтями 369, 369-2 КК України) є наявність безпосереднього зв ’язку між діянням особи та її службовою діяльністю. Такий зв’язок проявляється в тому, що будь-які діяння службової особи завжди зумовлені її службовим становищем і вчиняються: а) з використанням наданих їй владних чи службових повноважень і б) всупереч інтересам служби, тобто є незаконними і суперечать тим цілям і завданням, заради досягнення й вирішення яких створюється апарат управління, а службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Якщо такий зв’ язок відсутній, вчинене не може розглядатися як службовий злочин і за наявності до того підстав підлягає кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо (п. 3 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

Відповідальність за злочини у сфері професійної дільності, пов’язаної з надан­ням публічних послуг, також можлива лише за умови, якщо діяння особи: а) було повязане з використанням повноважень, якими вона наділяється для надання таких послуг; б) вчинено всупереч тим цілям і завданням заради досягнення й вирішення яких вона отримує повноваження надавати такі послуги під час здійснення певної професійної діяльності.

У частині 1 ст. 366 КК України, статтях 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369 і 370 КК України передбачена відповідальність за злочини з так званим формальним складом, які визнаються закінченими з моменту вчинення відповідного діяння, а у статтях 364, 364-1, 365, 365-1, 365-2, 367 та ч. 2 ст. 366 КК України - із матеріальним, які визнаються закінченими з моменту настання зазначених у законі наслідків, що повинні перебувати у причинному зв’язку із вчиненим особою діянням.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони основного складу злочинів останньої групи є такі суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, державним або громадським інтересам.

Слід ураховувати, що істотна шкода як наслідок вчинення цих злочинів, може полягати у заподіянні: а) матеріальних збитків; б) нематеріальної шкоди; в) матеріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

У семи статтях (ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 365-1, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 366 та ч. 2 ст. 367 КК України) закон вказує на такий результат вчинення цих злочинів, як спричинення тяжких наслідків. При оцінці цих наслідків як тяжких слід виходити з того, що використані в законі поняття «істотна шкода» та «тяжкі наслідки» мають однакову юридичну природу, бо збігаються за своїм змістом і характером. Проте вони відрізняються одне від одного за ступенем тяжкості - обсягом заподіяної злочином шкоди. Тяжкі наслідки також можуть полягати у спричиненні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Якщо вони виявляються у заподіянні матеріальних збитків (прямих (реальних) збитків чи упущеної (втраченої) вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК України їх розмір повинен у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати н.м.д.г., встановлений законодавством України на час вчинення злочину.

Тяжкими судова практика визнає і такі наслідки розглядуваних злочинів, як заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення особи до самогубства і т.д.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів із матеріальним складом є причинний зв’язок між порушенням особою своїх службових обов’язків чи повноважень з надання публічних послуг та наслідками, що настали через ці діяння. Для наявності цього зв’язку необхідно встановити: які саме службові обов’язки, покладені на особу, або повноваження з надання публічних послуг були нею порушені; чи передували ці порушення заподіянню істотної шкоди або тяжких наслідків; чи створювали вони реальну можливість спричинення цих наслідків; чи виявилися ці порушення необхідною умовою настання таких наслідків і чи викликали їх із неминучістю у конкретних умовах.

Суб’єктивна сторона переважної більшості злочинів, передбачених у розд. XVII Особливої частини КК України, характеризується умисною чи змішаною формою вини. При цьому злочини з формальним складом (ч. 1 ст. 366 КК України, статті 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2 і 370 КК України) вчиняються лише з прямим умислом, а у злочинах з матеріальним складом (статті 364, 364-1, 365, 365-1, 365-2, 367 та ч. 2 ст. 366 КК України) вина визначається психічним ставленням особи до самого діяння і до його наслідків. У шести із цих злочинів діяння вчинюється лише з прямим умислом, бо у статтях 364, 364-1 КК України указується на умисне використання службового становища чи повноважень з надання публічних послуг; у статтях 365, 365-1 КК України - на умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих повноважень; у ч. 2 ст. 366 КК України - на завідомо неправдивий характер відомостей, які вносяться до офіційних документів, а у статтях 364-1, 365-2 КК - ще й на спеціальну мету - одержання неправомірної вигоди. Психічне ставлення особи до наслідків цих діянь може полягати як в умисній, так і необережній формі вини. У цілому всі ці злочини визнаються умисними. При вчиненні службової недбалості (ст. 367 КК України) діяння може бути як умисним (наприклад, коли службові обов’язки не виконуються свідомо), так і необережним (наприклад, коли службові обов’язки виконуються неналежним чином внаслідок невірної оцінки ситуації, що склалася). Психічне ставлення до наслідків вчиненої особою службової недбалості може виявлятися як в умисній, так і в необережній формі вини.

Для окремих службових злочинів, а також для злочинів у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, обов’язковою ознакою їх суб’єктивної сторони закон визнає відповідні мотиви (ст. 364 КК України) та мету (статті 364-1, 365-2, 370 КК України). Що стосується злочинів, передбачених статтями 368, 368-2, частинами 3 і 4 статей 368-3 і 368-4, частинами 2 і 3 ст. 369-2 КК України, то хоча закон і не вказує на мотиви і мету їх вчинення, але всі вони мають корисливий характер, тобто вчиняються з бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди. Для кваліфікації злочинів, передбачених статтями 365, 365-1, 366, частинами 1 і 2 статей 368-3 і 368-4, ч. 1 ст. 369-2 КК України мотиви та мета значення не мають.

Суб’єкт злочинів, передбачених у розд. XVII Особливої частини КК України, може бути як спеціальним, так і загальним. Серед спеціальних суб’єктів цих злочинів закон перш за все виділяє дві категорії осіб: а) будь-яка службова особа, загальне визначення якої наведено в частинах 3 і 4 ст. 18 КК України; б) особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Таким чином, суб’єктами злочинів, передбачених у розд. XVII Особливої частини КК України, можуть бути п’ять категорій осіб:

1) службові особи публічного права (статті 364, 365, 368, 368-2 КК України);

2) службові особи приватного права (статті 364-1, 365-1, частини 3 і 4 ст. 368-3 КК України);

3) службові особи як публічного, так і приватного права (статті 366, 367 і 370 КК України);

 4) особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (ст. 365-2, частини 3 і 4 ст. 368-4 КК України);

5) будь-які особи, тобто загальні суб’єкти, що досягли 16-річного віку (частини 1 і 2 статей 368-3 і 368-4, статті 369 і 369-2 КК України).

Не можуть визнаватися службовими особами і нести відповідальність за від­повідні злочини ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (адвокат, лікар, педагог тощо), виробничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож тощо) функції. Проте, якщо такі особи здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, і вчиняють злочини з використанням наданих їм повноважень (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності, викладач - за виставлену на іспиті оцінку), відповідальність настає за відповідними статтями розд. XVII Особливої частини КК.

Якщо виконавцем переважної більшості злочинів, передбачених в розд. XVII Особливої частини КК України, може бути, як правило, спеціальний суб’єкт (службова особа публічного чи приватного права або особа, яка надає публічні послуги), то організатором, підбурювачем чи пособником цих злочинів можуть визнаватись і приватні особи, діяння яких потрібно кваліфікувати в таких випадках ще й за відповідними частинами ст. 27 КК України.

У 2015 році за даними статистичного звіту, сформованого в системі Д-3, у Бершадському районному суді Вінницької області залишок нерозглянутих справ про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг становив 3 справи. За вказаний період до суду надійшло ще 7 справ вказаної категорії. У 2015 році Бершадським районним судом розглянути 4 справи, з яких 3 справи з постановленням вироку, 2 з яких з затвердженням угоди про визнання винуватості, 1 справу повернуто прокурору.

Так вироком Бершадського районного суду Вінницької області (головуючий суддя Куйбіда А.І.) № 126/400/15-к від 10.02.2015 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 20.01.2015 року між прокурором ОСОБА1 та обвинуваченим ОСОБА2. Відповідно до затвердженої угоди про визнання винуватості ОСОБА2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 ч.3 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 1 рік, без конфіскації майна та зі спеціальною конфіскацією одержаної неправомірної вигоди у розмірі 500 грн. На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА2 6 категорії 7 рангу державного службовця. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА 2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України покладеного на нього відповідні обов’язки.

Вищезазначений вирок набрав законної сили 13.03.2015 року.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області (головуючий суддя Рудь О.Г.) № 126/3509/15-к від 01.12.2015 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА3 від 30.10.2015 року. ОСОБА3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України і за його вчинення призначено йому узгоджену між сторонами міру покарання у виді штрафу в розмірі ста п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2550 гривень, з позбавленням права обіймати посаду головного бухгалтера та займатися бухгалтерською діяльністю на строк 1 рік 6 місяців.

Вищезазначений вирок набрав законної сили 05.01.2016 року.

Вироком Бершадського районного суду Вінницької області (головуючий суддя Губко В.І.) № 126/1322/15-к від 15.09.2015 року ОСОБА4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 369 КК України та призначено їй покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіскації майна та без застосування на підставі ч.5 ст. 96-2 КК України спеціальної конфіскації. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України покладено на неї відповідні обов’язки.

Вищезазначений вирок набрав законної сили 16.10.2015 року.

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області (головуючий суддя Жарун А.П.) № 126/2156/14-к від 27.04.2015 року обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні відносно ОСОБА5 за ч.2 ст. 364-1 КК України повернуто заступнику прокурора Бершадського району ОСОБА6 в зв’язку з невідповідністю вимогам КПК України.

Судовий розгляд у справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг за 2015 рік проведено відповідно до вимог чинного законодавства. При розгляді справ зазначеної категорії судом дотримувалися вимоги КК та КПК України. 

По трьох справах вищезазначеної категорії, розглянутих з постановленням вироків, особи, які обвинувачувались у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 368, ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 369 КК України вину визнали повністю (по 2 справах укладено угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим).

Апеляційних скарг на вищезазначені вироки до суду не надходило, вироки по всіх справах зазначеної категорії набрали законної сили.

Лише по 1 справі вказаної категорії за 2015 рік судом було встановлено невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України, в зв’язку з чим його було повернуто прокурору.

При постановленні рішень у справах зазначеної категорії в достатній мірі досліджувалися всі ознаки складу службових злочинів, враховувалося, що суб'єктами злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, можуть бути тільки службові особи.

За вчинення злочинів, передбачених Главою XVII КК України Бершадським районним судом Вінницької області до винних осіб були застосовані покарання, передбачені п.п. 1, 3, 11 ч.1 ст. 51 КК України, при цьому, на підставі ст. 75 КК України, осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком та відповідно до п.п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України покладено відповідні обов’язки, тобто жодну особу не було піддано виду покарання, пов’язаного з ізоляцією від суспільства.

Суддя Бершадського районного суду

Вінницької області                                                          Гуцол В.І.

вик. помічник судді

Хабовець А.Л.

2-28-66