Бершадський районний суд Вінницької області

01 березня 2013, 13:44

Найбільш поширеними підставами для скасування рішень Бершадського районного суду як суду першої інстанції в першому півріччі 2012 року по цивільних справах було те, що суд неповно з’ясовував обставини, що мають значення для справи, вирішував питання про права та обов’язки осіб, які не брали участі у справі, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Так, 16 серпня 2012 року колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області було розглянуто апеляційну скаргу Б. на ухвалу Бершадського районного суду від 13 квітня 2007 року у справі за позовом Г. до Яланецької сільської ради про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Апеляційною інстанцією було прийнято рішення, яким задоволено апеляційну скаргу Б. та скасовано ухвалу Бершадського районного суду відповідно до ст. 311 ЦПК України через те, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а саме: в даній справі належним відповідачем мав би бути інший спадкоємець першої черги, а не сільська рада.

20.03.2012 року колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області було розглянуто апеляційну скаргу С. на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16.06.2011 р. у цивільній справі за позовом Л. до Б. сільської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Апеляційну скаргу акціонерного С. було задоволено, а рішення Бершадського районного суду було скасовано з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення про відмову у задоволенні позову Л. до Б. сільської ради про продовження строку на прийняття спадщини через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм процесуального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України, а саме: задовольняючи позов Л. додатковий строк для прийняття спадщини, суд першої інстанції не зазначив поважності причини пропущення строку для прийняття спадщини, а лише послався на визнання позову представником Б. сільської ради.

30.01.2012 року колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області скасовано ухвалу Бершадського районного суду від 23.05.2011 року за позовом Н. до Б. міської ради про стягнення витрат на догляд і поховання спадкодавця та у зв’язку з доглядом за спадковим майном та ухвалено нове рішення, ухвалу суду першої інстанції скасовано, через порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема через те, що суд першої інстанції, визнаючи мирову угоду між сторонами не звернув належної уваги на те, що питання визнання власності за позивачем Н. на квартиру в місті Б. не було предметом позову; крім того ухвала суду першої інстанції порушувала інтереси територіальної громади та міської ради, оскільки відчужена квартира перебувала в комунальній власності; відчуження міською радою вищевказаної квартири суперечило п. 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» стосовно прийняття органом місцевого самоврядування відповідного сесійного рішення та приписів п.7 ст.7 Закону України «Про приватизацію державного майна» в частині здійснення продажу комунального майна органами, створеними місцевими радами.

За перше півріччя 2012 року змінених і скасованих судових рішень у справах про адміністративні правопорушення не було.

Що стосується справ адміністративного провадження, то в першому півріччі 2012 року в основному до апеляційної інстанції оскаржувались рішення Бершадського районного суду як суду першої інстанції щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В цілому рішення Бершадського районного суду по даній категорії справ залишались апеляційною інстанцією без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Постанови Бершадського районного суду по даній категорії справ, які стосувались перерахунку та виплати державної та додаткової пенсій відповідно до ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» апеляційною інстанцією частково змінювались шляхом виключення з резолютивної частини постанови абзацу « зобов’язати управління Пенсійного фонду у Бершадському районі Вінницької області виплачувати М. основну та додаткову пенсії у відповідності до ст.ст. 50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту припинення права на таку виплату».

Особливу увагу слід приділити аналізу оскаржених, скасованих і змінених судових рішень Бершадського районного суду в першому півріччі 2012 року по кримінальних справах.

Відповідно до діючого законодавства: Апеляційний суд Вінницької області є апеляційною інстанцією з перегляду кримінальних справ, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ є касаційною інстанцією з перегляду кримінальних справ.

Суд касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок, ухвалу чи постанову з підстав, визначених у ст. 398 КПК, а при вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 ст. 398 КПК, суд касаційної інстанції керується статтями 368-372 КПК, в яких конкретизовано ці підстави. Слід зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 398 КПК у зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи може бути скасований або змінений тільки вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції. Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого (ч. 4 ст. 398 КПК).

Статтею 398 КПК для зміни вироку, ухвали, постанови встановлено такі ж підстави, що й для їх скасування. Судові рішення змінюються у зв’язку з: пом’якшенням призначеного покарання; зміною кваліфікації дій засуджених через застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин; необґрунтованим призначенням додаткового покарання, конфіскацією майна тощо; неправильним вирішенням цивільного позову в кримінальній справі.

У зв’язку з пом’якшенням призначеного покарання вироки змінюються у тих випадках, коли суд першої інстанції недостатньо врахував обставини, які пом’якшують покарання, а також коли не було застосовано ст. 69 Кримінального кодексу України (далі - КК) за наявності підстав для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК вирок підлягає скасуванню або зміні, якщо органи досудового слідства чи суд допустили істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Розрізняють дві групи таких порушень: до першої належать ті, істотність яких визначається судом і залежить від конкретних обставин справи, при їх виявленні вирок може бути скасовано або змінено; другу групу становлять порушення, які тягнуть обов’язкове скасування вироку, тобто є безумовними підставами для цього.

Безумовні підстави для скасування судових рішень визначені у ч. 2 ст. 370 КПК.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 370 КПК України розгляд справи незаконним складом суду першої інстанції є підставою для скасування вироку. У судовій практиці склад суду визнається незаконним, якщо: увесь його склад або хоча б один із суддів не міг брати участі в розгляді справи у зв’язку з наявністю обставин, зазначених у статтях 54, 55 КПК; судове рішення підписане суддею, який не брав участі у розгляді справи; порушені правила про розгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателів у випадках, передбачених частинами 2, 3 ст. 17 КПК; у складі суду є особи, які не призначені в законному порядку, наприклад народний засідатель іншого суду або суддя, строк повноважень якого закінчився; у складі суду є особа, яка бере участь у судовому розгляді не з початку (за винятком випадку, зазначеного в ст. 259 КПК).

Якщо справу розслідувано або суд розглянув її без участі захисника, коли відповідно до ст. 45 КПК його участь є обов’язковою, вирок підлягає скасуванню у зв’язку з порушенням права на захист обвинуваченого, підсудного (п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК).

Статтею 59 Конституції проголошено право кожного на правову допомогу та на вільний вибір захисника своїх прав. Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо порушено право обвинуваченого на захист, що є істотним порушенням закону відповідно до п.3) ч.2 ст. 370 КПК України.

Так, 25.01.2012 року Апеляційний суд Вінницької області скасував вирок, постановлений Бершадським районним судом 18.10.2011 р. щодо У., засудженого за ст. 185 ч.2 КК України. В апеляції прокурора ставилось питання скасувати вирок відносно Уманця В.В. через істотне порушення кримінально-процесуального закону. Відповідно до ст. 320 КПК України, після останнього слово підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання, проте суд в порушення права на захист У., тоді як підсудний висловив останнє слово, суд не видалився в нарадчу кімнату, а надав слово в дебатах останньому, чим порушив чинний Кримінально-процесуальний кодекс. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів Апеляційного суду Вінницької області у складі головуючого судді Федчука В.В., суддів Ващук В.П., Рупака А.А. скасувала вирок Бершадського районного суду від 18.10.2011 року щодо У., а справу направила на новий судовий розгляд.

Також, Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України від 17.01.2012 року було задоволено касаційну скаргу засудженого К. на постанову Бершадського районного суду від 18.05.2011 року про відмову в задоволенні клопотання К. про відновлення строку на подання апеляції та Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13.07.2011 року з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 344 КПК України для того, щоб забезпечити право на захист, зокрема й гарантоване законом право на апеляційне оскарження, суд після проголошення вироку зобов’язаний у триденний строк вручити його копію засудженому. Недотримання цих вимог згідно із ст. 359 КПК України є однією з підстав, за якої Апеляційний суд повертає справу суду першої інстанції для їх виконання. Вручення засудженому або виправданому копії вироку суду забезпечує засудженому можливість реалізувати своє право на захист своїх законних інтересів. Вручення копії вироку має має здійснюватися під розписку з зазначенням дати і часу вручення. Проте, зазначені положення закону щодо К. місцевим судом дотримані не були. Так, у матеріалах справи немає розписки чи будь-яких інших документальних даних, які б свідчили про вручення засудженому після проголошення вироку його копії. Відсутні в справі також дані про те, що суд направив копію вироку засудженому поштою чи будь-яким іншим чином намагався вручити йому копію вироку. Як вбачається з матеріалів справи, суд вручив копію вироку засудженому в термін понад місяць з дня його проголошення та й за заявою самого засудженого, таким чином, місцевим судом були істотно порушені вимоги кримінально-процесуального закону. Під час перегляду справи апеляційний судд не звернув уваги на допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону, а тому дійшов поспішного висновку про правильність постанови місцевого суду.

Відповідно до змісту ст. 46 КПК підозрюваний, обвинувачений, підсудний має право відмовитися від захисника у будь-якій справі. Однак, відмова від захисника у випадках, зазначених у ст. 45 КПК, може бути прийнята лише у разі, коли вона обґрунтована мотивами, які особа, котра проводить дізнання, слідчий або суд визнають такими, що заслуговують на увагу. Але і в цьому випадку захисник замінюється іншим.

Відмову від послуг призначеного захисника потрібно відрізняти від випадків, коли особа вимушено заявляє таке клопотання. Відмову від послуг захисника можна визнати добровільною лише тоді, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний реально мають змогу скористатися його допомогою. Розслідування чи розгляд справи без участі захисника, коли відмова від нього була вимушена, є істотним порушенням права на захист.

Згідно з ч. 2 ст. 19 КПК особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в установленому процесуальним законом порядку.

Особами, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, необхідно вважати тих, хто не розуміє чи погано розуміє таку мову і не може вільно розмовляти нею. При цьому слід мати на увазі, що питання про забезпечення перекладачем має вирішуватися не тільки за клопотанням про це, а й з урахуванням рівня освіти обвинуваченого, його розвитку та інших обставин, які свідчать про те, що він без перекладача повною мірою не може здійснювати своє право на захист.

Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК є безумовною підставою для скасування вироку.

У судовій практиці вважаються також істотними порушеннями закону, що тягнуть скасування вироку, випадки, коли: справу розглянуто без участі перекладача, якщо захисник підсудного не володіє мовою, на якій провадиться судочинство у справі; обвинувальний висновок, який вручили підсудному, не перекладено на мову, якою він володіє.

Потрібно зазначити, що перекладач повинен вільно володіти мовою судочинства та рідною мовою підсудного. Судді й учасники судового процесу не можуть одночасно бути й перекладачами, оскільки закон не допускає сумісництва таких процесуальних функцій. Якщо зазначене порушення було допущено, вирок має бути скасовано.

Згідно зі ст. 262 КПК розгляд справ у суді першої інстанції відбувається за участю підсудного, явка якого до суду є обов’язковою. Додержання вимоги закону про особисту участь підсудного у розгляді справи має забезпечити суду можливість безпосередньо заслухати його показання і доводи, спрямовані на спростування чи пом’якшення обвинувачення, перевірити й оцінити їх у сукупності з іншими доказами та винести законне й обґрунтоване рішення. Розгляд справи за відсутності підсудного порушує його право на захист та відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 370 КПК є безумовною підставою для скасування вироку.

У ст. 262 КПК передбачено лише два винятки, коли розгляд справи можливий за відсутності підсудного: підсудний перебуває за межами України й ухиляється від явки до суду; справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов’язковою.

Відповідно до ст. 322 КПК вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті, в якій у цей час можуть бути лише судді, які входять до складу суду в розглядуваній справі. Таємниця нарадчої кімнати є однією з гарантій незалежності суддів при розгляді й вирішенні кримінальної справи, а також необхідною умовою вирішення усіх питань, пов’язаних із постановленням законного й обґрунтованого вироку. Порушення таємниці наради суддів відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК є істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону і тягне скасування вироку.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у постанові від 27 грудня 1985 р. № 11 «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» (з подальшими змінами), у п. 20 зазначається, що недодержанням таємниці наради суддів є: складання вироку або його частини поза нарадчою кімнатою суду; не пов’язане з відпочинком залишення нарадчої кімнати одним або всіма суддями (суддею); перебування у нарадчій кімнаті під час наради суддів сторонніх осіб; розголошення висловлюваних у нарадчій кімнаті міркувань.

Безумовною підставою скасування вироку є його не підписання будь-ким із суддів. У такому випадку рішення позбавлено сили акту правосуддя (п. 9 ч. 2 ст. 370 КПК).

Якщо у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених законом випадках не фіксувався технічними засобами, то вирок суду в усякому разі належить скасувати (п. 10 ч. 2 ст. 370 КПК). Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону в судовій практиці є також недбале складання протоколу судового засідання, що не дає змогу суду касаційної інстанції використати протокол як джерело доказів та перевірити правильність й обґрунтованість вироку.

Статтею 871 КПК передбачено, що повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи в суді першої інстанції при розгляді справи по суті чи в апеляційному суді або за ініціативою суду.

Вирок підлягає скасуванню, якщо порушено вимоги закону про обов’язковість пред’явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення (п. 11 ч. 2 ст. 370 КПК).

Істотним порушенням кримінально-процесуального закону є випадки, коли обвинувачення не було пред’явлено особі, а також пред’явлення непереконливого обвинувачення, зокрема не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки злочину, стаття (її частина) закону, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого, не дано юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів. Такі порушення тягнуть скасування вироку і повернення справи на додаткове розслідування.

Наприклад, Бершадський районний суд вироком від 02.03.2011 року засудив К. за ст.350 ч. 1 КК України до покарання у виді п’яти місяців арешту. Засуджений К. подав до Апеляційного суду Вінницької області апеляцію на вищевказаний вирок, в якій просив вирок суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутності в його діях події та складу злочину. За висновками суду апеляційної інстанції: як убачається з мотивувальної частини вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, є неконкретним, що суперечить диспозиції ч.1 ст. 350 КК України. А саме , відсутня суб’єктивна сторона злочину - спеціальна мета у К. в зв’язку з висловлюванням погроз вбивством та нанесення тяжких тілесних ушкоджень сільському голові с. Лісниче С.- припинення діяльності службової особи або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, що виключає постановлення вироку за даною статтею КК. Згідно пред’явленого К. обвинувачення на досудовому слідстві спеціальна мета не розкрита. Крім того, вирок не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду, викладені у вироку містять істотні суперечності, а тому вирок суду підлягає скасуванню. 18.04.2012 р. колегія суддів Апеляційного суду Вінницької області ухвалила: скасувати вирок Бершадського районного суду щодо К., а справу повернути прокурору Бершадського району для організації додаткового розслідування.

Вирок має бути скасовано, якщо обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи не був вручений обвинуваченому (п. 12 ч. 2 ст. 370 КПК).

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК порушення вимог статей цього Кодексу, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом, також є підставами для скасування судового рішення.

Судові дебати й останнє слово підсудного — це самостійні етапи судового розгляду справи, тому поєднання виступу підсудного в судових дебатах з останнім словом до суду не ґрунтується на законі.

Факт відмови підсудного від проголошення останнього слова фіксується в протоколі судового засідання.

Вирок підлягає скасуванню у разі неправильного застосування кримінального закону у випадках, передбачених ст. 371 КПК: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Зазначені випадки настільки тісно пов’язані між собою, що їх не завжди можна відокремити - неправильне застосування закону є наслідком неправильного тлумачення загальної норми закону або норми закону, що передбачає конкретні ознаки складу злочину. І в свою чергу, неправильне застосування закону нерідко тягне призначення покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.

Помилкою є неправильна юридична кваліфікація злочину, внаслідок чого вирок може бути змінено або скасовано як апеляційною, так і касаційною інстанцією. При цьому вони вправі змінити зазначену у вироку кваліфікацію злочину, не застосовуючи закон про більш тяжкий злочин (статті 374, 396 КПК). Змінити вирок при необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин або призначити більш суворе покарання касаційна інстанція не може за жодних обставин. У цьому разі він має бути скасований з направленням справи на новий судовий розгляд і лише за умови, коли з цих підстав внесено прокурором подання або подано скаргу потерпілим чи його представником. Касаційна інстанція повинна скасувати вирок з метою правильної кваліфікації дій засудженого навіть тоді, коли помилкова їх кваліфікація за більш м’яким законом не позначилася на покаранні, оскільки притягнення засудженого до відповідальності за більш суворим законом може мати для нього й більш тяжкі наслідки (призначення іншого виду виправної колонії, неможливість застосування до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо).

Таким чином, закон передбачає право суду як на скасування, так і на зміну вироку внаслідок неправильного застосування закону.

Так, вироком Бершадського районного суду від 04.04.2012 року З. засуджено за ч.2 ст. 190 КК України на 3 роки обмеження волі. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області розглянула апеляцію засудженого З. на даний вирок та Ухвалою від 27.01.2012 року змінила вирок відносно З. через неправильне застосування кримінального закону, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання – рецидив злочину, оскільки дана обставина вже врахована судом в якості ознаки злочину, а тому не може ще раз враховуватись при призначенні покарання ( ч.4 ст. 67 КК України).

Також, вироком Бершадського районного суду від 15.11.2010 року В. було засуджено за ч.1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 700 гривень в дохід держави з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з фінансово-економічною діяльністю на строк 2 роки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.02.2012 року за касаційною скаргою першого заступника прокурора Вінницької області вирок Бершадського районного суду від 15.11.2010 року щодо В. змінено, а саме виключено з вироку призначення В. за ст. 366 ч.1 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з фінансово-економічною діяльністю, строком на 2 роки, оскільки із змісту санкції ст. 366 ч. 1 КК України, чинної на час вчинення злочину вбачається, що позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю , може бути призначено з основним покаранням у виді обмеження волі, а при призначенні покарання у вигляді штрафу таке додаткове покарання не застосовується, а суд першої інстанції безпідставно застосував додаткове покарання, чим допустив неправильне застосування кримінального закону.

Неправильне застосування закону може полягати і в недодержанні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, що також тягне скасування вироку на підставі ст. 371 КПК. Це, зокрема: визначення судом покарання за сукупністю злочинів без призначення його за кожний злочин окремо; призначення покарання за злочини, що входять у сукупність, без визначення остаточного покарання; неприєднання (хоча б частково) частини не відбутого покарання за попереднім вироком до покарання, призначеного за новий злочин.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанова від 24 жовтня 2003 р. № 7) звернув увагу судів на необхідність суворої індивідуалізації покарання і, зокрема, у п. 2 роз’яснив, що з урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Недодержання зазначених рекомендацій призводить до призначення судом покарання, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Таким, згідно зі ст. 372 КПК, визнається покарання, яке хоча й не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок як м’якості, так і суворості (це стосується як основного, так і додаткового покарання).

Так, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26.07.2012 року розглянуто кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 22.12.2011 року, яким засуджено С. за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки, на підставі ст. 75 КК України С. звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк один рік. Вироком суду першої інстанції С. звільнено з випробуванням як від основного так і від додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки, що суперечить вимогам кримінального закону. Наведене підтвердило доводи прокурора про порушення судом ст. 372 КПК України, оскільки не призначення засудженому, який скоїв злочин у стані алкогольного сп’яніння, додаткового покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, є явно несправедливим в силу його м’якості. Даний вирок через неправильне застосування кримінального закону Ухвалою касаційної інстанції був скасований з направленням справи на новий судовий розгляд.

У випадку призначення занадто суворого покарання апеляційна чи касаційна інстанція змінює вирок, пом’якшуючи покарання. Це можливо як у межах санкції закону, за яким кваліфіковано вчинений злочин, так і з виходом за її мінімальну межу із застосуванням ст. 69 КК за наявності у справі виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. Важливо, щоб ці обставини надавали справі специфічних особливостей, які б свідчили, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший. Але, слід мати на увазі, що коли обставина, передбачена ст. 66 КК як пом’якшуюча покарання, вказана у диспозиції закону як ознака останнього, вона не може вважатися винятковою, оскільки законодавець уже врахував її, визначаючи ступінь відповідальності особи.

Винятковими обставинами у судовій практиці прийнято вважати, наприклад, незначний розмір заподіяної шкоди; неправомірну поведінка потерпілого, яка сприяла вчиненню злочину; вчинення злочину учасником бойових дій або внаслідок збігу тяжких сімейних обставин тощо.

Підставою для скасування вироку є призначення покарання, несправедливого за своєю м’якістю. Відповідно до ст. 397 КПК касаційний суд не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.

Однобічним або неповним є таке дізнання, досудове або судове слідство, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню і доведенню відповідно до ст. 64 КПК; не встановлені обставини, що виключають можливість провадження у справі, передбачені ст. 6 КПК; обставини справи не підтверджуються сукупністю доказів, отриманих згідно із законом.

Гарантією додержання органами досудового слідства вимог ст. 22 КПК є використання всіх джерел доказування та збирання й закріплення кожного доказу в суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. Порушення вимог закону при одержанні доказу виключає використання останнього, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вироки можуть скасовуватись чи змінюватись апеляційною чи касаційною інстанцією у тих випадках, коли суд першої інстанції не звертає увагу на однобічність і неповноту досудового слідства та в свою чергу неповно досліджує обставини справи, не усуваючи навіть ті недоліки, які можна було б виправити під час судового розгляду справи. З неповнотою або однобічністю досудового чи судового слідства пов’язана невідповідність між викладеними у вироку висновками суду та фактичними обставинами справи (ст. 369 КПК). Вирок суду підлягає скасуванню чи зміні тоді, коли така невідповідність могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Порядок повернення справ на додаткове розслідування та підстави для цього визначені у статтях 246, 281 КПК.

Пленум Верховного Суду України у п. 14 постанови від 11 лютого 2005 р. № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» (далі - постанова від 11 лютого 2005 р. № 2) надав судам роз’яснення про те, що постанови місцевих судів про повернення справи на додаткове розслідування й ухвали апеляційних судів щодо них, а також ухвали апеляційних судів, якими скасовано вироки місцевих судів з поверненням справи на нове розслідування чи новий судовий розгляд, у касаційному порядку (визначеному в ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 386 КПК) не переглядаються як такі, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Необґрунтоване повернення справ на додаткове розслідування призводить до тяганини під час їх розгляду й тому є негативним явищем у судовій практиці. Основною причиною скасування ухвал (постанов) суду про повернення справ на додаткове розслідування є помилкові висновки про порушення органами досудового слідства вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи. Якщо ж зазначені порушення дійсно мали місце, суд першої інстанції нерідко безпідставно вважає, що ці недоліки не можна усунути в судовому засіданні, зокрема шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків. За клопотанням сторін суд може дати судове доручення в порядку, передбаченому в ст. 3151 КПК, викликати і допитати нових свідків, провести додаткові чи повторні експертизи, витребувати документи тощо. При цьому судове доручення суд дає лише з метою перевірки та уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства (п. 9 постанови від 11 лютого 2005 р. № 2).

Так, Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21.03.2012 року скасовано постанову Бершадського районного суду від 17.01.2012 року про направлення кримінальної справи про обвинувачення К. за ст. 286 ч.2 КК України прокурору Бершадського району Вінницької області для проведення додаткового розслідування, оскільки, на думку колегії суддів, повернення справи на додаткове розслідування можливе лише тоді, коли була допущена неповнота і неправильність при розслідуванні справи, яку неможливо усунути в суді. Приймаючи рішення про дослідування, суд мав навести не лише наявність підстав для цього, а й зазначити які саме слідчі дії слід провести. Всупереч зазначених вимог Закону, суд першої інстанції не зазначив ні що саме не зроблено слідчим при розслідуванні справи, в зв’язку з чим, неможливо прийняти законне судове рішення та які саме дії необхідно зробити для цього. Тому, постанова суду першої інстанції неконкретна, незаконна, винесена формально, а тому не може залишатися в силі.

Таким чином, аналіз даних, отриманих в результаті підготовки узагальнення судової практики з перегляду справ у апеляційному та касаційному порядку, дають підстави для висновку про те, що Бершадський районний суд під час розгляду справ ще допускає порушення вимог кримінального, адміністративного, цивільного та цивільно-процесуального, кримінально-процесуального законодавства, що призводить до постановлення необґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються або змінюються у апеляційній та касаційній інстанціях, тому необхідно детально вивчати причини скасування судових рішень та вжити заходи щодо недопущення в подальшій роботі Бершадського районного суду подібних порушень чи помилок у застосуванні положень матеріального і процесуального права.

Голова Бершадського районного суду КУЙБІДА А.І.

АНАЛІЗ ОСКАРЖЕНИХ, СКАСОВАНИХ І ЗМІНЕНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ Бершадського районного суду в першому півріччі 2012 РОКУ