Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
На виконання плану роботи на І півріччя 2017 року Бершадським районним судом Вінницької області здійснено узагальнення судової практики розгляду спорів про право власності за період з 01.01.2017 по 30.06.2017.
Основним завданням проведення зазначеного узагальнення стало вивчення норм спеціального законодавства, які стосуються теми узагальнення, а також аналіз статистичної звітності та дослідження судової практики із приведенням конкретних прикладів справ з вказаної категорії спорів.
Мета, яка ставилась під час проведення зазначеного узагальнення, постала у спробі виявити однаковий підхід у застосуванні судом норм спеціального законодавства при вирішенні спорів досліджуваної категорії, а також визначення характерних проблемних питань та випадків неоднакової судової практики, пов’язаних із розглядом таких спорів.
Право власності — це основне речове право фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користувалися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.
Відносини власності регулюються різними галузями права. Зокрема, важливе значення мають конституційні норми, які встановлюють форми власності (статті 13,41, 142, 143 Конституції України), закріплюють рівність всіх суб’єктів права власності (стаття 13 Конституції України), гарантії права власності і обов’язки власників (статті 13 і 41 Конституції України).
Не менш важливою є норма статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Безпосередньо положення Конвенції та Протоколів до неї імплементовані в українське законодавство Законом України № 475/97-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, Законом України „Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”. В свою чергу, за приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Але чільне місце займають, все ж таки, норми цивільного права, котрі визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному, в тому числі господарському, обігу регламентують порядок захисту права власності тощо.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів України” завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері права власності, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави.
Під час проведення даного узагальнення використовувались дані автоматизованої системи КП «Д-3» та дані статистичного звіту.
За узагальнюючий період у провадженні Бершадського районного суду Вінницької області перебувало 2576 справ, у тому числі 2191 справа надійшла у звітньому періоді, з них після скасування судового рішення судом апеляційної чи касаційної інстанції 13 справ. Розглянуто 2146 справ, з них 897 справ задоволено.Залишок нерозглянутих справ та матеріалів на кінець звітнього періоду становить 430 справ, в тому числі не розглянутих понад 1 рік 19 справ.
Згідно загальних даних статистичного звіту за І півріччя 2017 року у провадженні Бершадського районного суду Вінницької області перебувало 827 цивільних справ, з них залишок нерозглянутих справ на початок звітнього періоду із категорії про право власності 9, в тому числі1 позов про спір про самочинне будівництво, а у звітньому періоді надійшло 19 справ.
Отже, протягом І півріччя 2017 року Бершадським районним судом Вінницької області розглянуто із ухваленням рішення 17 справ даної категорії. Із розглянутої кількості справ: задоволено позовні вимоги у 16 справах, по 1 –провадження у справі закрито. Поряд з цим, за аналізований період залишок нерозглянутих справ на кінець звітнього періоду 11,з них зупинено провадження у 4 справах.
З вказаної кількості справ в апеляційному порядку переглянуто 1, результати на даний час не відомі, оскільки апеляційна скарга надійшла у кінці звітнього періоду.
Специфіка цивільно-правового захисту права власності, як й інших майнових і немайнових прав (благ), котра полягає, насамперед, у застосуванні юридичних механізмів, що забезпечують, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушника, засвідчила, що за характером позовних вимог спори даної категорії умовно розподіляються в своїй значній кількості на:
1) спори про визнання права власності, в тому числі щодо:
- спільної часткової власності ;
- визнання права власності на самочинне будівництво ;
- визнання права власності на майно, що збудоване внаслідок сумісної діяльності або інших договірних відносин ;
- визнання права власності на безхазяйне майно ;
- визнання права власності на попередньо орендоване майно комунальної власності, в якому здійсненні ;
- визнання права власності на загальних підставах ;
2) спори про усунення перешкод в користуванні майном ;
3) спори про витребування майна з чужого незаконного володіння ;
4) спори про виділення майна в натурі ;
5) про виділення частки із майна .
Правовідносини щодо набуття, здійснення, припинення і захисту права власності регулюються, насамперед, Конституцією України, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV, а саме розділом I книги третьої „Право власності”, а також Земельним кодексом України від 21.10.2003 № 2768-III, Законом України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 № 2163-XII, Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду від 19.06.1992 № 2482 – XII, Законом України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-XII та іншими нормативно-правовими актами, що закріплюють положення про підстави та порядок набуття права власності, реалізацію цього права та його припинення.
Правом власності є право особи на річ (майно). Це невід’ємне право, що включає в себе повноваження володіння, користування та розпорядження майном. Право власності особи є основоположним, непорушним, що гарантовано та захищається Конституцією України. Власник майна здійснює своє право відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Конституція також гарантує власникові судовий захист у разі порушення, оспорювання або невизнання його права власності. Спори щодо прав власності є одними з найбільш поширених у судової практиці.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Оскільки інститут права власності є одним з основоположних інститутів цивільного права, всі перелічені в цих нормах способи захисту можна застосувати з метою безпосереднього або опосередкованого захисту права власності.
Вказана категорія є дуже змістовою щодо позовних вимог, що заявляються, та складною з огляду на комплексність інституту права власності.
Статистичні показники розгляду справ досліджуваної категорії спорів свідчать про те, що здебільшого позивачі звертались з вимогами про захист права власності у різні способи. Найчастіше це стосувалось випадків, коли власник, який мав підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, звертався до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).
Слід зазначити, що крім речових, існують також зобов’язальні способи захисту права власності. Вони випливають із договорів та інших видів зобов’язань і мають конкретний характер. До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.
Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.
Завдяки негаторному позову захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов’язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
Так, 07.03.2017 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про визнання права власності за набувальною давністю.
Позивач позов мотивував тим, що з 1972 року та по теперішній час він зареєстрований та постійно проживає в квартирі . У даної квартири відсутній власник та вона ні на кого не зареєстрована, що підтверджується рішенням міської ради Вінницької області 8 сесії 7 скликання від 13.07.2016 року, згідно якого було вирішено прийняти в комунальну власність житловий двоквартирний будинок , який під час корпоратизації не ввійшов до статутного фонду ПАТ "Укртелеком".
Відповідно до ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Статтею 344 ч.1 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність).
Згідно із ст.344 ч.4 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Відповідно до п.9 до Постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
В п.11 вищевказаної Постанови вказано, що враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (ст.214 ЦПК).
Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об'єкт третіми особами за набувальною давністю.
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила ст. 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 01.01.2004 року, положення ст. 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давності володіння почався раніше 01 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом з тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Відповідно до п. п.13, 14 Постанови №5 ПВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст.15,16 ЦК, а також частини 4 ст.344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Виходячи зі змісту частини 1ст.344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно ( пункт 5 частини першої статті 19 закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
За даних обставин суд прийшов до висновку до висновку, що позивач добросовісно заволодів чужим майном та продовжує відкрито і безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст.16, 328, 344 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 15, 59, 60, 174, 197, 209, 212 -215 ЦПК України,3 квітня 2017 року суд даний позов задоволив повність, визнавши за позивачем право власності, за набувальною давністю, на квартиру в житловому будинку загальною площею 49,2 кв.м., житловою площею 34,9 кв.м., житловий будинок квартира №1-А а саме : коридор-1, кухня-2, кімната -3, кімната-4, загальною вартістю 52716 грн.
22.05.2017 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Позивачка стверджувала, що фактично в даному житловому будинку проживає тільки вона і іншого житла не має та бажає виділити свою частку в натурі у спільній частковій власності, однак між нею та відповідачами виник спір щодо виділення частки у спільному майні , а тому вона звернулася до суду з даним позовом та просила виділити їй , в натурі 1/6 частку житлового будинку.
Однак, сторони надали суду укладену і підписану мирову угоду з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок.
Врахувавши, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси осіб, вчинена в інтересах обох сторін, у відповідності до ст. 175, п.4 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд ухвалою від 21 червня 2017 року закривав провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 175, п.4 ч.1 ст. 205, ст.ст. 209, 210 ЦПК України , суд
визнав укладену між позивачем та відповідачами мирову угоду згідно якої визнав за позивачем право приватної власності на цілий житловий будинок-А за № 151 загальною площею 82,2 кв.м., житловою площею 55,1 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: веранда - а; вхідний майданчик -а1; погріб - А/під.; літня кухня -Б; веранда - б;сарай - б1; літня кухня - В; веранда - в; вхідний майданчик - в1; гараж - Г; сарай - Д; вбиральня - Т; споруди- 1, К.
Відповідачі: погодилися з отриманням кожним грошовихх коштів в сумі 36831 грн., як оплату за належні їм по 1/6 частки житлового будинку за № 151.
Так, 21.09.2016 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про визнання об"єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю і виділення в натурі 1/2 частини нерухомого майна.
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання об'єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю і виділення в натурі 1/2 частини нерухомого майна, в якому просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів і обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку; розділити між позивачем та відповідачем незакінчений будівництвом житловий будинок, виділивши позивачу 1/2 його частину, іншу 1/2 частину незакінченого будівництвом будинку виділити відповідачці.
Однак, у ході розгляду справи, позивач заявив клопотання про проведення експертизи.
Суд, вважаючи за необхідне та керуючись ст.ст. 143, 144, 168 ЦПК України призначив по даній справі будівельно-технічну експертизу, а провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.
Узагальнений аналіз розгляду спорів щодо захисту права власності свідчить, що протягом звітного періоду до Бершадського районного суду Вінницької області не заявлялися вимоги про визнання недійсними актів державного органу чи органу місцевого самоврядування, які порушують право власності.
Як підсумок здійсненого узагальнення, слід вказати, що категорія спорів, пов’язаних із захистом права власності, є досить складною та різноманітною за характером позовних вимог. Проведений узагальнений аналіз судової практики розгляду спорів вищенаведеної категорії свідчить про правильне в більшості випадків застосування суддями Бершадського районого суду Вінницької області норм матеріального та процесуального права при вирішенні спорів, які регулюють спірні правовідносини щодо права власності. Зокрема, враховувались норми діючого Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, вказані вище положення Конституції України та міжнародного права, а також акти інших органів державної влади.
Як відомо, будь-які неузгодженості і різночитання закону стають підґрунтям для різного застосування його норм у судовій практиці.
Суддя Р.В. Хмель
_03_03.png)
