Узагальнення судової практики Бершадського районного суду Вінницької області в частині розгляду справ про адміністративні правопорушення (ст. 51КУпАП) та кримінальних справ про злочини проти власності (ст.ст. 185 – 198 КК України) у 2012 році

              Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна

Дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати - тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти діб.

Повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.

Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Адміністративні порушення у сфері власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп протиправних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ - право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

         Передбачення в одній статті КУпАП відповідальності за дрібне викрадення чужого майна незалежно від форми власності забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний Кодекс України.

За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу;

б) право державної власності;

в) право комунальної власності;

г) право колективної власності (зокрема, підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

д) право приватної власності, зокрема, право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство;

е) право власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, тому незаконне заволодіння ними таким майном утворює склад відповідного правопорушення проти власності. Не є чужим для кожного з подружжя, а отже, не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним одним із членів подружжя утворює склад відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 51 КУпАП. Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Не є чужим для осіб, які ведуть сільське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм на праві сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено сільське (фермерське) господарство у формі юридичної особи. Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть сільське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини в сфері власності.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні:

1) крадіжки (таємного викрадення чужого майна);

2) шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою);

3) привласнення;

4) розтрати.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка). Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Шахрайство є заволодінням майном або придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

         Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Суб'єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом і корисливою метою.

         В ході узагальнення, аналізу статистичних даних та справ про адміністративні правопорушення ст. 51 КУпАП встановлено, що в 2012 році до Бершадського районного суду Вінницької області надійшло 10 справ вказаної категорії, з яких розглянуто 9 справ, повернуто -1. Дані справи були розглянуті відносно 9 осіб, з яких відносно 8 осіб накладено адміністративні стягнення, 1 справу закрито. Розмір шкоди, заподіяної даними адміністративними правопорушеннями становить 208 грн.

Судова практика в частині розгляду

справ про адміністративні правопорушення

ст. 51 КУпАП дрібне викрадення чужого майна

у 2012 році

* - значення в гривнях

Судова практика в частині розгляду кримінальних справ

про злочини проти власності

у 2012 році

         Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суб'єктами права власності є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (господарські товариства, професійні спілки, громадські, релігійні об'єднання тощо), держава. Їх рівність перед законом і забезпечення захисту їхніх прав державою закріплено у ст. 13 Конституції

Право власності в Україні охороняється законом. Зокрема, у розділі VI Кримінального кодексу України встановлено, які саме суспільно небезпечні діяння проти власності є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших груп злочинних дій.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм майном. Об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрозою його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), є також життя, здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини.

Предметом злочинів проти власності є, як правило, майно, яке має вартість, ціну і перебуває у чужій для винної особи власності. Предметом таких злочинів також можуть бути гроші, цінні папери, документи, які є еквівалентом вартості, та документи, які засвідчують право певної особи на майно.

 Відшкодування шкоди при розгляді кримінальних справ даної категорії.

         Відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (в ред. 1960 р.), особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.

Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.

У деяких випадках, коли позови не були заявлені, суд при постановлені обвинувальних вироків вирішував питання про стягнення матеріальних збитків.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 КПК (в ред. 1960 р.), якщо винними у справі визнано декількох осіб, суд постановляв, в якому розмірі мають бути стягнені витрати з кожного з них, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.

Також слід зазначити, що серед вивчених справ у багатьох випадках потерпілі не заявляли позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Вважаю, що слідчі органи недостатньо проводять роботу із роз'яснення потерпілим їхніх прав щодо заявлення цивільних позовів про відшкодування шкоди.

Призначення покарання

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання за вчинення злочинів судді враховували ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особам, які вчинили злочини призначалося покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення, а також запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 69 КК України судді призначали більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Звільняючи від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх осіб, судді застосовують ст. 75 КК України та положення ст. 104 КК України, яка передбачає особливий порядок звільнення для цих осіб та в якій вказано, що іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

Процесуальний порядок розгляду кримінальних справ по злочинам проти власності.

У ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Таємним вважається викрадення, коли воно вчинюється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, який виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп'яніння тощо).

Суддями при розгляді справ даного виду злочину помилки у кваліфікації викрадення не допускалися.

Грабіж ст. 186 КК України - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює, що його дії помічені, та оцінюються як викрадення.

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою зумовлюється тим, що грабіжник не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно.

Частина 2 ст. 186 КК України передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Розбій ст. 187 КК України є найнебезпечнішим серед зазначеної категорії злочинів. Це зумовлено тим, що обов'язковим додатковим об'єктом його виступають життя чи здоров'я потерпілого. Розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Розбій необхідно розрізняти від насильницького грабежу. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

1)спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

2) характер фізичного і психічного насильства (під час грабежу для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, під час розбою - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);

3) момент закінчення злочину (грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Стаття 191 КК України передбачає відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є повноваження винного щодо майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо нього.

Привласнення характеризується незаконним утриманням заволодінням винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні. Розтрата чужого майна, яке було ввірене винному або перебувало в його віданні, характеризується його протиправним витрачанням (продажем, даруванням, споживанням тощо). Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у незаконному оберненні чужого майна на свою користь або користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.

Суддями під час розгляду справи правильно визначався правовий статус винної особи, внаслідок чого помилки при кваліфікації їх дій не допускалися.

До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види корисливих злочинів проти власності, закон відносить вчинення таких діянь:

1)повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) організованою групою;

4) у великих розмірах;

5) особливо великих розмірах;

6) із заподіянням значної шкоди потерпілому.

До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Основними причинами відкладення розгляду справ даної категорії є неявка в судове засідання підсудного, свідків, потерпілих, не доставка їх конвойною службою.

Статистика надходження та розгляду Бершадським районним судом Вінницької області кримінальних справ вказаної категорії.

         У 2012 році до суду надійшло 90 кримінальних справ про злочини проти власності, з яких 79 справ (крадіжка), що становить 88 % від загальної кількості кримінальних справ про злочини проти власності, 2 справи (грабіж) – 2 %, 6 справ (шахрайство) – майже 7 %, та 3  справи (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) – 3 %. Загальна кількість кримінальних справ про злочини проти власності, які розглянуті Бершадським районним судом Вінницької області становить 86 справ відносно 145 осіб, з яких 82 справи розглянуто з постановленням вироку, 3 справи з закриттям провадження у справі та 1 справа повернуто на додаткове (досудове) розслідування), що видно з наведеного нижче.

Судова практика в частині розгляду кримінальних справ

про злочини проти власності (ст.ст. 185 – 198 КК України) у 2012 році

Висновок

Аналізуючи наведенні дані можна зробити висновок про те, що зросла кількість кримінальних справ, в яких особи обвинувачуються за вчинення злочинів проти власності. Злочини вчиняються в більшості випадків в стані алкогольного сп`яніння, з корисливих мотивів, маючи не зняту чи непогашену судимість, часто не задумуючись про наслідки вчиненого, які для правопорушника звичайно є негативним, але справедливими. Вагомим фактором у вчиненні громадянами України злочинів проти власності є соціальне становище та матеріальний стан вищевказаних громадян. 

Крім того, проведене узагальнення засвідчило, що при розгляді зазначеної категорії справ судді вірно застосовують норми матеріального та процесуального права. Усі справи розглянуті у встановлені строки, порушень не допускалось.

Суддя Бершадського районного суду  

Вінницької області                                                                                  В.І. Гуцол

Виконавець                                                                                          А.Л. Хабовець

тел. 2-39-67