Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відповідно до плану роботи Бершадського районного суду Вінницької області на ІІ півріччя 2017 року проведено аналіз причин скасування та зміни судових рішень в апеляційному та касаційному порядку вищестоящими судами у І півріччі 2017 року.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Метою проведення даного аналізу було вивчення причин скасування або зміни судових рішень, аналіз помилок, які найчастіше допускаються суддями при вирішенні спорів, які призводять до зміни чи скасування судових рішень.
Протягом І півріччя 2017 року у Бершадському районному суді Вінницької області перебувало 2576 справ, у тому числі 2191 справа надійшла у звітньому періоді, з них після скасування судового рішення судом апеляційної чи касаційної інстанції 13 справ. Розглянуто 2146 справ, з них 897 справ задоволено. Залишок не розглянутих справ та матеріалів на кінець звітнього періоду становить 430 справ, в тому числі не розглянутих понад 1 рік 19 справ.
За І півріччя 2017 року Апеляційним судом Вінницької області, Вінницьким апеляційним адміністративним судом та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ було переглянуто ряд цивільних та кримінальних справ, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення розглянутих Бершадським районним судом Вінницької області. Більшість рішень були залишені без змін, однак є змінені та скасовані рішення.
Згідно загальних даних статистичного звіту за І півріччі 2017 року у провадженні Бершадського суду Вінницької області перебувало:
827 цивільних справ, з них надійшло у звітньому періоді 613 справ, з них після скасування судового рішення судом апеляційної інстанції 9 справ, а оскаржених рішень 42, рішення по 21 справі було скасовано, по 2 справах змінено, по 11 справах залишено без змін, в 8 справах апеляційні скарги було повернено;
93 адміністративних справи, з них надійшло у звітньому періоді 64 справи, оскаржених рішень19,рішення по 6 справах скасовано, по 2 справах змінено,у 8 справах залишено без змін, 1 апеляційна скарга була повернута.
737 кримінальних справ, з них надійшло у звітньому періоді 658 справ, з них після скасування судового рішення судом апеляційної інстанції 4 справи, оскаржених вироків 24, скасовано вирок по 1 справі, вироки у 2 справах змінено, у 7 справах залишено без змін, 2 провадження у справі закрито.
919 справ про адміністративні правопорушення, з них надійшло у звітньому періоді 856 справ, оскаржених постанов 14, скасовано постанови по 5 справах, по 2 справах змінено, у 2 справах апеляційні скарги повернено, по 1 скарзі відмовлено у відкритті провадження.
Слід зазначити, що протягом І півріччя 2017 року апеляційним судом переглянуто значно меншу кількість справ, що безумовно свідчить про покращення якості здійснення судочинства суддями Бершадського районного суду Вінницької області, однак загальна кількість справ у суді значно вища у порівнянні з 2016 роком.
Виходячи з загальних даних статистичного звіту за 2016 року випливає, що на протязі даного періоду до суду надійшло 4392 справи, з них :
Із вказаної кількості справ за звітній період скасовано та змінено справ:
Справи, що перебували у провадженні суду |
Оскаржено судових рішень |
Скасовано судових рішень |
Змінено судових рішень |
1309 цивільних справ; |
61 |
14 |
11 |
325 кримінальних справ; |
27 |
4 |
9 |
90 адміністративних справ; |
26 |
6 |
0 |
1849 справ про адміністративні правопорушення |
2 |
2 |
0 |
819 справ у порядку виконання судових рішень |
1 |
1 |
0 |
Так, протягом 2016 року апеляційною інстанцією переглянуто 2% справ від всіх розглянутих справ, а в 2015 році -0,3 %.
Відповідно до приписів п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
У контексті положень ч.ч.1,2 ст.55, п.8 ч.3 ст.129 Конституції України, апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на звернення до суду.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно приписів ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Аналіз проведено з метою вивчення правильності застосування чинного законодавства, виявлення спірних питань, найбільш характерних помилок, які допускаються суддями при розгляді цивільних справ і тягнуть за собою скасування судових рішень та з’ясування можливих шляхів їх вирішення.
Однак слід зауважити, що при проведені даного аналізу причин скасування та зміни судових рішень Бершадського районного суду Вінницької області, ухвалених за результатами розгляду цивільних справ, в цілому дає можливість зробити висновок, що судді Бершадського районного суду в переважній більшості правильно застосовують норми матеріального та процесуального права. Але разом з тим, в їх роботі трапляються помилки при розгляді та ухваленні рішень по цивільних справах, здебільшого при оцінці доказів, встановленні обставин справи, застосуванні окремих норм матеріального та процесуального права.
Вивчення справ свідчить про те, що при розгляді цивільних справ допускається ще багато помилок в застосуванні норм чинного законодавства, що регулює ті чи інші правовідносини. Наявність помилок свідчить про те, що судді не завжди повно з’ясовують юридично значимі обставини справи, розглядають справи без надання сторонами доказів, необхідних для вирішення спору, допускають помилки щодо встановлення правовідносин сторін, що стає підставою для скасування судових рішень в апеляційному порядку.
А тому, при ухваленні рішень в цивільних справах суддям Бершадського районного суду Вінницької області слід давати правильну юридичну кваліфікацію правовідносинам, які потребують вирішення, застосовувати закон, який поширюється саме на ці правовідносини, правильно сприймати зміст та сутність закону, який підлягає застосуванню, та не давати йому розширине чи обмежене тлумачення.
Аналізуючи рішення Апеляційного суду Вінницької області, якими скасовано відповідні рішення Бершадського районного суду, суддям Бершадського районного суду слід звернути увагу на норми ЦК України про нікчемність та недійсність правочинів.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що з метою усунення виявлених недоліків, суддям слід більш ретельно вивчати матеріали справ, більш предметно підходити до застосування норм цивільного та цивільного процесуального законодавства під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду, а також всебічно, повно і об’єктивно досліджувати обставини справи, ухвалюючи кінцеве рішення у справі.
Також, є нагальна потреба вивчення суддями при підготовці справ до судового розгляду не тільки положень законів, які регулюють спірні правовідносини, але й підзаконних нормативно – правових актів, що регламентують конкретні правовідносини.
Крім того, при розгляді справ та ухвалені рішень суддям Бершадського районного суду потрібно постійно вивчати матеріали судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, та керуватися роз’ясненнями постанов Пленуму Верховного Суду України.
Непоодинокі випадки неправильного застосування суддями норм матеріального права дають підстави для висновку про недостатній рівень їх знань положень ЦК, ЦПК України, окремих законів, постанов та інструкцій, правових позицій та висновків Верховного та Вищого спеціалізованого суду України як щодо зобов’язального права, кредитних правовідносин, відносин що випливають з договорів оренди так і щодо обчислення та визначення строків позовної давності, підстав для повернення позовних заяв та визнання їх неподаними.
Таких помилок можливо уникнути, якщо систематично аналізувати та вивчати судову практику з розгляду справ тієї чи іншої категорії, аналізувати причини скасування судових рішень.
25.07.2016 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про скасування рішення виборного органу первинної профспілкової організації.
Рішенням суду від 25.01.2017 року, на підставі ст. ст. 297, 299, 277, 280 ЦК України, ст. 2, 33, 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії», ст. 10, 57,60, 209, 212-215 ЦПК України, в задоволені позову відмовлено.
02.02.2017 до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга на дане рішення.
Апеляційним судом Вінницької області апеляційну скаргу по даній справі задоволено, оскільки невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 25 січня 2017 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов задоволено повністю.
Скасовано рішення профкому первинної профспілкової організації загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, оформлене протоколом №5 від 24.06.2016 року про підтримання ухвали зборів колективу про розірвання трудового договору з директором школи та про подання клопотання перед відділом освіти Бершадської райдержадміністрації про розірвання трудового договору з директором школи .
Скасовано рішення профкому первинної профспілкової організації загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, оформлене протоколом №6 від 07.07.2016 року про висловлення недовіри директору школи та про вимогу від відділу освіти Бершадської райдержадміністрації розірвання трудового договору з директором школи .
25.05.2017 року відповідачем було направлено касаційну скаргу на рішення апеляційного суду для розгляду.
Однак на кінець звітнього періоду відомості про розгляд даної скарги відсутні.
12.10 2016 року в провадження Бершадського районного суду Вінницької області надійшла скарга на дії головного державного виконавця Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та про визнання недійсним звіту про незалежну оцінку майна у виконавчому провадженні №41805458 з примусового виконання виконавчого листа №126/271/13-ц, виданого 16.01.2014 року Бершадським районним судом Вінницької області.
На підставі ЗУ «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за № 512/5, ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 N 2274/5, ст.ст. 210, 293, 294, 383-387 ЦПК України, ухвалою суду від 27.01.2017 року скаргу на дії головного державного виконавця Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та про визнання недійсним звіту про незалежну оцінку майна у виконавчому провадженні №41805458 з примусового виконання виконавчого листа №126/271/13-ц, виданого 16.01.2014 року Бершадським районним судом Вінницької області – задовольнив частково.
Визнав незаконними дії (бездіяльність) головного державного виконавця Бершадського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, щодо неповідомлення позивача про результати оцінки заставного майна, викладеного в звіті № 81/16 від 08.07.2016 року у виконавчому провадженні №41805458.
Зобов’язав головного державного виконавця Бершадського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, належним чином у відповідності до вимог законодавства, повідомити сторонам у виконавчому провадженні №41805458 про результати оцінки заставного майна, викладені в звіті № 81/16 від 08.07.2016 року.
В решті вимог – відмовлено.
31.01.2017 від відповідача надійшла апеляційна скарга, а 02.02.2017 позивачем також було подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21.02.2017 року апеляційну скаргу відповідача вирішено вважати неподаною та повернути заявнику.
За апеляційною скаргою позивача ана ухвала підлягає скасуванню як така що постановлена з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.
15.03.2017 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково.
Ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року в частині відмови у визнання звіту про оцінку майна недійсним, в частині відмови у зобов’язанні Бершадського РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області повторно провести експертну оцінку домоволодіння та в частині зобов’язання державного виконавця повідомити сторонамвиконавчого провадження про результати оцінки заставного майна викладеного у звіті №81/16 від 08.07.2016 року- скасовано та в цій частині постановлено нову:
Визнано звіт №81/16 від 08.07.2016 року про незалежну оцінку "імовірної" ринкової вартості (початкову ціну для примусової реалізації) домоволодіння, розташованого в м. Бершадь суб’єкта оціночної діяльності по оцінці вартості домоволодіння, а саме цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 328,8 кв. м; земельної ділянки площею 0,1000га, земельної ділянки площею 0,0038 га, які знаходяться в м. Бершадь на праві приватної власності, недійсним.
Зобов’язав Бершадський РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області повторно провести експертну оцінку домоволодіння, а саме цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 328,8 кв.м.; земельної ділянки площею 0,1000 га, земельної ділянки площею 0,0038 га, які знаходяться в м. Бершадь на праві приватної власності, з ціллю визначення справедливої ринкової вартості даного об’єкту.
В іншій частині ухвалу Бершадського районного суду вінницької області від 27 січня 2017 року залишино без змін.
10.03.2017 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.
Позивачка наполягала на задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей в повному обсязі, тобто в розмірі 1\2 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, зазначаючи, що сама несе обсяг витрат на утримання дітей, а відповідач від матеріального утримання дітей ухиляється і не приймає належної участі в утриманні дочок.
Враховуючи, що усі обставини, які становлять предмет доказування, мають бути підтверджені визначеними у ч.2 ст.57 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими лише ті факти та обставини, які визнаються обома сторонами та підтверджуються письмовими доказами. Зокрема, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.07.2008 року по 07.09.2016 року, що вони мають спільних неповнолітніх дочок: Анну, 16.02.2011 року народження та Тетяну, 20.01.2015 року народження, утримання яких є предметом даного спору, що діти проживають разом з позивачкою та знаходяться на її утриманні, що відповідач належної матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча є працездатним, інших осіб на утриманні немає, стягнення за виконавчими документами з нього не проводиться.
З огляду на те, що судом встановлено той факт, що відповідач не приймає участь у матеріальному утриманні дітей спорадично і увесь тягар обов'язків по їх утриманню покладено на позивачку, то це ставить сторони у нерівні умови.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема для дітей віком до 6 років, з 1 січня 2017 року становить 1355 грн., для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2017 року - 1689 грн.
Позивачка, як мати несе нерівні з відповідачем витрати по утриманню двох неповнолітніх дітей, але при цьому доглядає дітей, на відміну від відповідача, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трирічного віку, що впливає на її можливість покращити заробіток, тому розмір аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10.03.2017 року, тобто з часу пред'явлення позовної заяви до суду, відповідно до ст. 191 СК України, до досягнення старшою дитиною повноліття забезпечить належний захист інтересів дітей та отримання дітьми надійного стабільного матеріального утримання з боку батька.
Враховуючи вищезазначене, позов підлягає частковому задоволенню.
Позов про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей задоволено частково.
Вирішено стягнути аліменти на користь позивачки на утримання неповнолітніх дочок в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10 березня 2017 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
Стягнути з відповідача 640 грн. судового збору на користь Державної судової адміністрації України (вул. Липська 18/5 м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 26255795) отримувач коштів: ГУК у м. Київ/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
21.04.2017 року відповідачем було подано апеляційну скаргу на рішення Бершадського районного суду Вінницької області по даній справі, однак апеляційну скаргу відповідача відхилено.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2017 року залишено без змін.
Закон встановлює одні й ті самі підстави як для скасування, так і для зміни судового рішення. Оцінюючи характер виявлених порушень і виходячи із обставин кожної конкретної справи, суд апеляційної інстанції може прийняти рішення або про зміну, або про скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції. Виняток становлять підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачені ст. 415 КПК України, за наявності яких суд апеляційної інстанції в будь-якому випадку зобов'язаний скасувати судове рішення.
Підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є:
- неповнота судового розгляду;
- невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
- істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
- неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку чи ухвали суду першої інстанції суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні повинен зазначити всі такі підстави.
Суд апеляційної інстанції, встановивши відповідну підставу, не має права скасовувати:
- виправдувальний вирок - лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого;
- ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру - лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.
В існуванні цих обмежень проявляється дія правила щодо недопустимості погіршення правового становища обвинуваченого. Водночас зазначені рішення за наявності відповідних підстав можуть бути змінені, якщо цим не погіршується правове становище обвинуваченого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Неповнота судового розгляду згідно зі ст. 410 КПК України полягає у нез'ясуванні або неналежному з'ясуванні всіх істотних обставин справи, а також у недостатності доказів або їх поверховому дослідженні. Такими визнаються обставини, що мають істотне значення, , у разі якщо їх встановлення безпосередньо впливає на ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, прийняття рішення про притягнення до кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності, вид і міру покарання, розмір відшкодування тощо.
Неповним вважається судовий розгляд, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Суд апеляційної інстанції в будь-якому разі визнає судовий розгляд неповним, якщо:
1) судом першої інстанції були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;
2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції оцінює законність і обґрунтованість відхилення судом першої інстанції клопотань учасників судового провадження, дотримуючись вимог ст. 350 КПК України щодо порядку розгляду судом клопотань учасників судового провадження, а також важливості і необхідності вчинення певних процесуальних дій за заявленим клопотанням для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Відповідно до ст. 415 КПК України неповнота судового розгляду не належить до підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Тому у випадку виявлення неповноти судового розгляду суд апеляційної інстанції зобов'язаний усунути допущені судом першої інстанції прогалини під час апеляційного розгляду і прийняти одне з таких рішень: змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та постановити нову ухвалу; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження.
Судове рішення суду першої інстанції повинно бути належним чином обґрунтованим і повністю відповідати фактичним обставинам кримінального провадження.
Це означає, що висновки суду першої інстанції мають:
- бути підтверджені доказами, зібраними у суворій відповідності з вимогами закону і дослідженими в судовому засіданні;
- враховувати всі докази, які мають істотне значення для визначення змісту судового рішення;
- містити пояснення підстав, на яких суд, за наявності суперечливих доказів, визнав достовірними одні з них і відкинув інші;
- не містити істотних протиріч.
У разі недодержання хоча б однієї із вказаних вимог рішення суду першої інстанції визнається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).
Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи зумовлена допущеними судом першої інстанції помилками, що стосуються оцінки доказів і вмотивованості судових рішень.
Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку, ухвали повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з обґрунтування, що міститься в мотивувальній частині. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку або ухвали проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші.
Прокурори мають пам'ятати, що вирок чи ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню чи зміні з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження лише у разі, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на:
- вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого;
- правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Істотними порушеннями кримінального процесуального закону вважаються незастосування або неправильне застосування вимог КПК України, що перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з'ясувати обставини кримінального провадження, встановити істину, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ст. 412 КПК України).
Істотні порушення кримінального процесуального закону можуть стосуватися доказування, забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, додержання процесуальних строків тощо, якщо це перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Безумовними підставами для скасування судового рішення є:
- наявність підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі. При встановленні вказаних підстав суд апеляційної інстанції зобов'язаний скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження. При встановленні обставин, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), суд апеляційної інстанції зобов'язаний скасувати вирок і ухвалити виправдувальний вирок;
- ухвалення судового рішення незаконним складом суду. Під цим розуміють порушення вимог ст. 31 КПК України та інших положень закону щодо участі судді в ухваленні судового рішення, зокрема, коли:
- порушено правила здійснення кримінального провадження колегіально судом у складі трьох професійних суддів щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років;
- порушено правила колегіального розгляду справи судом у складі трьох професійних суддів щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі;
- не задоволено клопотання обвинуваченого про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних;
- порушено правила здійснення кримінального провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років;
- не задоволено клопотання обвинуваченого, який є службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу", або особою, посаду якої віднесено до першої категорії посад державних службовців, про здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років та трьох присяжних;
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, щодо якого існували обставини, що виключали можливість його участі у кримінальному провадженні;
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя або присяжний, термін повноважень якого минув;
- вирок чи ухвала підписана суддею, який не брав участь в ухваленні судового рішення;
- якщо суд у встановленому законом порядку не розглянув клопотання про відвід судді або присяжного.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, при встановленні яких суд апеляційної інстанції повинен скасувати вирок або ухвалу суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, є проведення судового розгляду за відсутності учасників судового провадження, а саме:
- обвинуваченого, участь якого є обов'язковою у судовому провадженні, крім випадків, передбачених ст. 381 КПК України, яка встановлює правила стосовно спрощеного провадження щодо кримінальних проступків;
- прокурора, участь якого у судовому провадженні в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та висловлення потерпілим згоди на підтримання обвинувачення. Наслідки неприбуття прокурора встановлюються ст. 324 КПК України;
- захисника, якщо його участь є обов'язковою. Наслідки неприбуття захисника визначаються ст. 324 КПК України;
- потерпілого, належним чином неповідомленого про дату, час і місце судового засідання. Наслідки неприбуття потерпілого передбачені ст. 325 КПК України.
Наступною підставою для скасування судового рішення є порушення правил підсудності, які вважаються порушеними, якщо:
- кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення;
- було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - не той суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення;
- місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється не тим судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування;
- кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді;
- кримінальне провадження у першій інстанції здійснював суд, який згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не належить до місцевих (районних, міських, районних у містах, міськрайонних) судів, або суд, який згідно із цим Законом належить до спеціалізованих (господарських або адміністративних) судів.
Судове рішення суду першої інстанції скасовується судом апеляційної інстанції і призначається новий розгляд у суді першої інстанції, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
При цьому неточності або порушення у веденні журналу судового засідання або при застосуванні технічних засобів фіксування кримінального провадження, виявлені судом апеляційної інстанції, не є підставою для скасування судового рішення за умови фактичної наявності зазначених об'єктів.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність може стосуватися положень як Особливої, так і Загальної частин КК України, яке призводить до: неправильної кваліфікації діяння; порушення правил призначення покарання; неправильного застосування положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності або звільнення від покарання; неправильного застосування норм щодо примусових заходів виховного або медичного характеру тощо.
Результатами цього є необґрунтоване засудження або виправдання обвинуваченого, призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного, а також інші негативні наслідки.
Неправильне застосування законодавства про кримінальну відповідальність залежно від характеру допущених порушень і фактичних обставин справи, може бути підставою як для скасування, так і для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. Це порушення не належить до підстав нового розгляду в суді першої інстанції. Тому у разі скасування судового рішення суд апеляційної інстанції зобов'язаний ухвалити нове судове рішення або закрити кримінальне провадження.
Формами неправильного застосування законодавства про кримінальну відповідальність є:
- незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
- застосування закону, який не підлягає застосуванню;
- неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
- призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, може проявлятися у:
- застосуванні іншого, ніж закон України про кримінальну відповідальність, законодавства при визначенні злочинності діяння, а також його караності та інших кримінально-правових наслідків (ч. 3 ст. 3 КК України);
- застосуванні закону України про кримінальну відповідальність за аналогією (ч. 4 ст. 3 КК України);
- застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили (ст. 4 КК України);
- застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, що не має зворотної дії в часі, оскільки встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи (ч. 2 ст. 5 КК України);
- незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, оскільки скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ч. 1 ст. 5 КК України);
- порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст. 6 КК України);
- порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК України);
- порушенні правил щодо чинності закону України про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України (ст. 8 КК України).
Неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, може проявлятися у помилках при застосуванні положень закону про: поняття "діяння", передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; класифікацію кримінальних правопорушень; стадії їх вчинення; вину та її форми; співучасть у вчиненні кримінального правопорушення; особу, яка підлягає кримінальній відповідальності; повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень; склад конкретного кримінального правопорушення та його кваліфікуючі ознаки тощо.
Серед помилок суду першої інстанції при призначенні покарання як підстава для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції окремо виділяється призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Суд призначає покарання із додержанням вимог ст. 65 КК України: 1) у межах, визначених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК України; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
Більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями Особливої частини КК України, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі ст.ст. 70, 71 КК України. В інших випадках призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) законодавства про кримінальну відповідальність, не допускається.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені певною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ст. 414 КПК України).
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, необхідно виходити з класифікації кримінальних правопорушень, критерії яких визначені у ст. 12 КК України (невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі, особливо тяжкі), а також із особливостей конкретного діяння й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів, роль кожного зі співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Під врахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних соціальних, фізичних, психологічних і правових характеристик особи, які мають кримінально-правове значення (ст. 65 КК України).
Врахування обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України.
Перелік обставин, що обтяжують покарання, зазначений у ч. 1 ст. 67 КК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Не повинні враховуватися як обтяжуючі й ті обставини, що визначені в Особливій частині КК України як ознаки злочину, що впливають на його кваліфікацію. Разом з тим суд має право (залежно від характеру вчиненого злочину) не визнати зазначені у ч. 1 ст. 67 КК України як обтяжуючі покарання такі обставини, як вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів, вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші (ч. 2 ст. 67 КК України).
Натомість перелік обставин, які пом'якшують покарання, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК України, не є вичерпним.
Визнання судом обставини такою, що пом'якшує покарання, обов'язково повинно бути вмотивоване у вироку.
Суд апеляційної інстанції також може змінити вирок суду першої інстанції та пом'якшити призначене покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні апеляційним судом нового вироку чи своєї ухвали.
Якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м'яким, то відповідно до ст. 421 КПК України лише за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого або його представника, у якій порушується питання про скасування вироку саме з цих підстав, він має право скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, призначивши більш суворе покарання.
Суд апеляційної інстанції також може скасувати ухвалу про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і постановити свою ухвалу за необхідності застосування більш суворого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру. При цьому, як і у випадку ухвалення нового вироку про призначення більш суворого покарання, ухвала суду першої інстанції про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру може бути скасована у зв'язку з необхідністю застосування суворішого виду примусових заходів медичного чи виховного характеру лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник (ст. 421 КПК України).
Основними причинами, з яких в І півріччі 2017 року були скасовані вироки, ухвалені в першій інстанції, є істотні порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України та неправильне застосування кримінального закону.
Зокрема, суддями застосовувалося покарання, яке не передбачене санкцією статті, без застосування ст. 69 КК України, однак такі порушення є поодинокими. Здебільшого судді призначали покарання, яке не відповідало особі засудженого, обставинам справи та тяжкості вчиненого злочину внаслідок м’якості, мала місце неправильна кваліфікація дій обвинувачених, що потягло за собою скасування вироку суду першої інстанції та постановлення свого вироку апеляційним судом.
Наприклад, зустрічаються випадки, коли суд, кваліфікуючи дії особи, зазначає серед кваліфікуючих ознак «повторність», при цьому така ознака не описана ні в фабулі обвинувачення обвинувального акту, ні в судовому рішенні.
Серед істотних порушень КПК, які допускалися суддями, слід зазначити відсутність фіксування судового процесу технічними засобами.
Так, 02.02.2016 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України.
Суд, оцінивши докази з точки зору достовірності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідження всіх обставин злочину приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України як зґвалтування неповнолітньої, тобто статеві зносини з неповнолітньою із застосуванням фізичного насильства.
Керуючись ст.ст. 369-371, 374 КПК України, суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України та призначив йому покарання у вигляді дев’яти років шести місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання визначив рахувати з дня затримання, тобто з 22.12.2015 року із застосуванням ст. 72 ч.5 КК України з розрахунку один день утримання під вартою за два дні позбавлення волі до набрання вироком законної сили.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід, обраний обвинуваченому залишив попередній -тримання під вартою.
Суд вирішив стягнути з обвинуваченого на користь держави вартість проведеної дактилоскопічної експертизи, що становить 614 грн. 40 коп.
Речові докази залишив при справі.
Однак, 23.02.2017 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла апеляційна скарга на даний вирок від прокурора, а 28.02.2017 від захисника.
Апеляційним судом Вінницької області апеляційні скарги прокурора зі змінами та адвоката в інтересах обвинуваченого були задоволені частково. Вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2017 року скасовано, справу повернено на новий судовий розгляд в той же суд, в іншому складі суддів.
Після автоматизованого розподілу справи між суддями, дана справа була направлена до Апеляційного суду Вінницької області для визначення підсудності.
24.10.2016 року в провадження судді Бершадського районного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні і викладені в обвинувальному акті, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позицій, суд, роз’яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових правопорушень.
Враховуючи, що обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро каявся, заподіяна злочином майнова шкода повністю відшкодована потерпілому в добровільному порядку, потерпілий просив не позбавляти винного волі, суд вирішив, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 ч.1 п.п.2-4 КК України.
Обвинуваченого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України та призначити йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком два роки з випробуванням.
Згідно ст. 76 КК України покладено на обвинуваченого обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з’являтися для реєстрації в уповноважений орган з питань пробації.
Накладено стягнення на користь держави вартість проведених товарознавчої та автотоварознавчої експертиз, що становить 1320 грн. 60 коп.
Речові докази повернено потерпілому.
Апеляційну скаргу прокурора від 11.01.2017 року у кримінальному провадженні задоволено. Вирок Бершадського районного суду Вінницької області від 20.12.2016 року в частині покладення обвинуваченого передбачених ст. 76 КК України обов’язків змінено. Виключино з резолютивної частини вироку покладення на обвинуваченого обов’язків, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Згідно ст. 76 КК україни покладено на обвинуваченого обов’язки, передбачені п.п. 1 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з"являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. В іншій частині вирок залишино без змін.
Таким чином, аналіз даних, отриманих в ході підготовки даного узагальнення дають підстави для висновку про те, що судді Бершадського районного суду Вінницької області під час розгляду справ ще допускають порушення вимог кримінального, кримінально-процесуального законодавства, що призводить до необґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються або змінюютьсяу апеляційній та касаційній інстанціях, тому необхідно детально вивчати причини скасування судових рішень та вживати заходів щодо недопущення в роботі подібних порушень чи помилок у застосуванні положень матеріального і процесуального права.
Аналізуючи якість розгляду у першому півріччі 2017 року Бершадським районним судом Вінницької області справ про адміністративні правопорушення слід зазначити, що Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 19 січня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги було скасовано постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 06 грудня 2016 року про притягнення гр.. Ш. до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, а провадження у справі закрито за відсутності в діях правопорушника складу правопорушення.
Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 06.12.2016 року гр.. Ш. визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10200 грн. (десять тисяч двісті грн. 00 коп.) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Вирішивши стягнути з гр.. Ш. 275, 60 грн. судового збору, на користь УДКСУ у Бершадському районі, код ЄДРПОУ 37908394, банк одержувач ГУДКСУ у Вінницькій області м. Вінниця, р/р 31210206700041, МФО 802015, КЕКД 22030001.
В апеляційній скарзі гр.. Ш. ставив питання про скасування даної постанови і закриття адміністративної справи, у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що висновок судді першої інстанції є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи і спростовується доказами повно та всебічно дослідженими під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. При цьому слід ураховувати, що в такому разі в мотивувальній частині рішення суд повинен навести відповідне обґрунтування. Зміст ухвалених судових рішень повинен відповідати приписам статей 163, 165, 183-3, 183-4, 206, 207, 231, 232 КАС України. Рішення судів усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким, обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини з додержанням зазначеної послідовності.
Основними причинами скасування (зміни) судових рішень судами апеляційної інстанції були:
- порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України);
- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС України).
Протягом звітнього періоду 2016 року в ході проведення аналізу оскаржених, скасованих і змінених судових рішень випливає, що адміністративні справи у більшості випадків судом апеляційної інстанції були залишені без змін, однак є і скасовані.
31.10.2016 року до Бершадського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії.
Враховуючи те, що позивачі є учасниками бойових дій, вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Наділивши учасників бойових дій зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є учасниками бойових дій, тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
Згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату грошової допомоги учасникам бойових дій - ветеранам війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена пільга. У справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" розмір мінімальної пенсії за віком станом на 01.05.2016 року складав 1130 грн., тобто разова грошова допомога до 5 травня учасникам бойових дій повинна була бути виплачена позивачам у розмірі 5650 грн., однак їм було виплачено лише в розмірі 920 грн.
Тому суд вважав позовні вимоги законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному об’ємі.
Позови про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії задоволено повністю.
Суд визнав протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Бершадської державної адміністрації Вінницької області щодо перерахунку позивачам щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 рік.
Зобов'язав Управління праці та соціального захисту населення Бершадської державної адміністрації Вінницької області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачам кожному недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент проведених виплат, з врахуванням раніше виплачених кожному сум.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11.04.2017 року апеляційну скаргу – задоволено повністю.
Постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 27 лютого 2017 року- скасовано та прийнято нову.
В задоволенні адміністративних позовів відмовлено.
Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 12 січня 2017 року по справі про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, позов було задоволено, оскільки , оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважав, що відповідач не довів правомірність оскаржуваних позивачем дій, а позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд, адміністративний позов задоволив..
Визнавши незаконним та скасував протокол № 26 засідання комісії по вирішенню питань, пов'язаних з призначенням, перерахунком та виплатою пенсій Бершадського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 14.09.2016 року щодо припинення виплати позивачці пенсії по втраті годувальника.
Зобов'язав Бершадське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області зарахувати до страхового стажу роботи помершого період з 28.05.1998 року по 31.08.1998 року та з 01.06.1999 року по 31.08.1999 року.
Призначив позивачці пенсію по втраті годувальника відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення" з часу припинення виплати пенсії тобто з 01.10.2016 року, а також стягнути з Бершадського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на користь позивача судові витрати в сумі 3102 грн. 40 коп.
Однак, Апеляційну скаргу відповідача Апеляційний суд Вінницької області задоволив частково.
Постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 12.01.2017 року у справі змінив в частині розподілу судових витрат, стягнувши з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати в розмірі 2062.4 грн. В решті постанову залишино без змін.
Проведене узагальнення показало, що кількість змінених і скасованих Апеляційним судом Вінницької області судових рішень Бершадського районного суду є незначною, що є безумовним свідченням законності, обґрунтованості та справедливості прийнятих суддями Бершадського районного суду рішень, що ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді кожної справи.
Голова суду В. І. Губко